Розвиток соціологічної думки в країнах Стародавнього світу (Індія, Китай)
Основний твір Ван Чуна - "Критичні міркування" - присвячений критиці тодішнього суспільного ладу, існуючої соціальної системи.
Ван Чун передусім відкидає вчення конфуціанства про священність неба, розглядаючи небо як природну частину безмежного Всесвіту, доводячи, що небо і земля мають єдину природу, єдине начало і єдине походження. Началом як неба, так і землі є субстанція "ці".
Своєрідно вирішує Ван Чун проблему руху природи, вказуючи, що тілесність і рух тісно пов'язані між собою, що джерело руху знаходиться в системі об'єктивної реальності.
Розкриваючи природу людини, Ван Чун вказує, що життя і людина з'явилися на основі природної закономірності з єдиної субстанції - "ці". Людина, вважав він, як і всі живі організми, має життєву енергію, що породжується кровообігом. Поза тілом ніякої душі, ніякої життєвої сили немає.
Соціологічна думка Стародавньої ІндіїІндійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними до¬сягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку, їй притаманні не тільки довговічність, а й твор¬че сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності. Спадкоємність індійської культури значною мірою ґрунтується на соціаль¬них інститутах (варни, касти, сім'я) і великому поширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів та общин.
Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в ПІ тис. до н. е. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до н. е., в епоху "Рігвед". На основі великого зібрання гімнів "Рігвед" було витво¬рено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму - серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти - явище, без з'ясування якого не¬можливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в "Рігведах" були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (вар¬ни) - брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (зем¬леробів, ремісників) і шудрів (слуг).
Було вироблено цілу систему життя і поведінки люди¬ни залежно від стану. Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом.
Індійська каста - результат тривалого процесу станов¬лення виробничих, правових та культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, про¬фесією, звичаями та законами. Остаточний поділ суспіль¬ства на касти закріпився у період раннього середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 р. на час проголошення Індії незалежною державою кількість каст досягла майже 3,5 тис.
Головні погляди на життя суспільства були відображені в Сутрах (священне коротке керівництво до звичайного права, законодавства, ритуалу пожертвування, домашнього життя і громадських обов'язків), у яких викладено суть їхніх вчень. І донині Сутри є предметом коментарів, доповнень і оновлення відповідно до потреб історичних умов.
Серед тогочасних наукових шкіл Стародавньої Індії виняткове місце посідає чарвакалокаята, яка не визнає авторитету Вед, не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога, оригінальне визначає начала буття і сутність процесу пізнання.
Вирішуючи вічну проблему - смисл людського життя - чарвакалокаята вбачає сенс людського існування в щасті. А щастя розуміє як насолоду, що має добуватись через діяльність людини, людина сама має це щастя створити.
Іншим важливим фактором, який зумовив специфіку індійської культури, була система громадсько-політично¬го життя заснована Буддою у другій половині І тисячоліт¬тя до н. е. Особливого розвитку державно-політичне жит¬тя на принципах буддизму набуло за часів царювання Ашоки (середина III ст. до н. е.). Збереглися численні едик¬ти - вибиті на камені за наказом царя написи, розшифру¬вання яких дає змогу реконструювати форму державного життя, мораль та культуру стародавніх індійців. З'ясовано, що Ашока пропагував і утверджував у своєму царстві до¬сить цікаві морально-політичні принципи., які базувалися на буддизмі. У культурі центральне місце відводилося релігії, що мала духовно єднати розірване на варни сус¬пільство. Ашока висунув ідею завоювання світу не шляхом збройних нападів на сусідів, а через проголошення вчення Будди, на якому базувалося справедливе правління краї¬ною, тобто через добрий приклад праведного життя взагалі. Звідси ті дивні, як на той час, принципи людяності в уп¬равлінні державою, які пропагував Ашока. Підданих він оголосив своїми дітьми, для управління якими застосову¬вав учення про ахімсе - незашкодження людям і твари¬нам. Хоча пізніші наступники зігнорували ці принципи і проводили типову загарбницьку політику зовні і тоталітар¬но-диктаторську всередині країни, все ж в індійській куль¬турі залишилися досить глибокі сліди ашокизму. Так, за¬гальновідомий вплив на весь світ політики ненасильства, яку провадив Махатма Ганді і завдяки якій Індія здобула незалежність, - політики, яка знаходить все більше при¬хильників і сьогодні.