Соціологія освіти

Методологічні основи соціології освіти

Методологічно соціологія освіти виходить з принципів діалектичної логіки, і насамперед, єдності теорії і практики - основи пізнання. Соціологія освіти має два взаємозв'язаних рівня - теоретичний та емпіричний (дослідний). Теоретичний рівень передує емпіричному, який завершує теоретичний. Соціологія освіти обґрунтовує закономірності і особливості розвитку освіти, дає теоретичне узагальнення процесів, що відбуваються, визначає напрям емпіричних соціологічних досліджень суспільної думки учнівської молоді, педагогів, адміністрації, громадських організацій. Соціологія освіти висуває гіпотези, які ще потребують перевірки практикою. Без теоретичних передумов ніяке емпіричне дослідження не дає необхідних результатів, а матиме випадковий характер у вигляді набору суджень і фактів. Недосить кваліфіковані дослідники нерідко намагаються обійтись без теоретичних обґрунтувань і дослідження зводять до поверхово відібраних фактів, даних, тощо. В соціологічних дослідженнях освіти нерідко культивується суб'єктивізм, коли бажані відповіді респондентів фіксуються тільки я к позитивні, прикрашувані реальну дійсність, що ігнорує її суперечності. Так, ігнорувався важливіший методологічний принцип - об'єктивність розгляд суспільних явищ. Емпіричні дослідження систематично ведуться в школах, вищих навчальних закладах і охоплюють широке коло питань - соціально-політичний і моральний образ учня, студента, педагогів, їх ціннісні орієнтації, ставлення до навчання, праці, рівень культури, задоволеність працею, суспільна діяльність та ін. Для анонімного вибіркового опиту учнівської, студентської молоді та педагогів розробляються соціологічні анкети. Одержані емпіричні результати дають факти, дані для узагальнень і аналізу процесів в системі освіти, збагачуючи тим самим теорію соціології. Взаємодія теорії і практики не перетворюється в схоластику і догматизм, набуває здатності творчо розвиватися, даючи працівникам системи освіти нові висновки і практичні рекомендації. В Україні найбільш ефективно і планомірно ведуться соціологічні дослідження проблем освіти в Харкові переважно в державному університеті, в державному педагогічному університеті, а також в галузевих університетах і інститутах - радіотехнічному, політехнічному, інституті сходознавства та міжнародних відносин і ін. В процесі соціального пізнання теорія і практика освіти збагачується, доповнюючи одна одну.

Тенденції розвитку соціології освіти

Діалектична логіка вимагає розгляду сучасної системи освіти і її розвитку та змін, в усіх зв'язках та взаємодіях. Соціологія освіти - означає необхідність враховувати історичні етапи в суспільному розвитку та своєчасно вносити зміни в систему освіти, відкрити для впливу, на неї внутрішніх і зовнішніх умов для впливу на теорію і практику. Діалектична логіка вимагає обліку і аналізу економічних, політичних, науково-технічних, ідеологічних та інших факторів, що впливають на процес освіти, як це свідчить практика в сучасних умовах України. В процесі демократизації освіти в Україні органи народної освіти, середня та вища школа враховують досягнуте, відбирають все прогресивне, відкидаючи все негативне, що завдає шкоди вихованню молоді, підготовці спеціалістів для народного господарства. Зрозуміло, на розвиток системи освіти впливають економічні, політичні, науково-технічні, ідеологічні фактори. В процесі вдосконалення, перебудови системи освіти України враховуються і зміни, що відбуваються у суспільній свідомості працівників освіти і учнівської молоді, в їх ставленні до праці і навчання, у формуванні їх особистих якостей - позитивних та негативних.Соціологія розкриває суперечності у розвитку системи освіти і її вдосконалення, намічає шляхи їх вирішення. Сучасна практика показує: чим вище рівень освіти, тим нижче заробітна плата працівника - це головний показник суспільної нерозвиненості спеціаліста. Прогалини, вади правосвідомості і гідності спеціалістів (тобто кардинальні умови панування некомпетентності та засмічення всіх сфер діяльності) закладаються ще системою гуманітарної освіти, що виховує послушну людину, послушного виконавця. В сучасних умовах в Україні усвідомлюється кардинальний характер змін, необхідних в суспільстві, що вимагають зовсім не просто адаптації або модернізації гуманітарної освіти. Вища школа має випереджати зміни, що відбуваються, готувати студентів до праці і життя в суспільстві, формувати демократичне суспільство. Освіта органічно зв'язана з усіма галузями матеріального виробництва та духовної культури, що забезпечує приємливість і відтворення соціального досвіду, є прогресом культури особливий вид діяльності з вивчення і виховання, є об'єктом дослідження багатьох наук, межі між. якими постійно рухомі. В сучасних умовах важливо зближувати систему вищої освіти спеціалістів України з прогресивними зразками систем освіти, що складаються в країнах ринкової економіки, забезпечити конверційність дипломів вищих навчальних закладів України. Тут розглядаються обидва завдання стосовно до підготовки бакалавра (на Заході - чотири роки навчання після дванадцятирічної школи) в вищих навчальних закладах природничого і технічного профілю. Ураховуючи умови, з яких доведеться працювати майбутнім спеціалістам, організаторам виробництва, необхідно визначити головні особистісні якості, моральні уявлення і гуманітарні; знання, якими має діяти в умовах ринкових відносин та ін.

Соціальна система навчання передбачає задоволення технологічних, економічних, політичних, екологічних та інших потреб суспільства. Найрізноманітні соціальні системи навчання складають систему освіти. Природно, основний зміст освіти - навчання. Адже в процесі навчання, освоєння, усвоєння знань людина оволодіває соціальними призначеннями предметів і методами користування і використання їх в повсякденному житті, моральними основами поведінки і формами спілкування з іншими людьми. Усвоєнню належать всі змістовні компоненти поведінки людини - спонукально-мотиваційні і операціональні. Усвоєння визначення предметів людської матеріальної і духовної культури і методів користування ними становлять основний, внутрішній зміст процесу навчання. Уміння вивчати ті чи інші явища, визначення предметів тощо - індивідуальні показ¬ники швидкості і якості усвоєння і освоєння людиною знань, уміння і навиків в процесі навчання.