Тероризм

Особливістю новопосталої ситуації є те, що терористичні групи тісно взаємодіють і навіть мають спеціальні центри для координації дій і навчання терористичної діяльності. Таким чином, до нових якісних параметрів тероризму необхідно внести зростання співробітництва, фінансова та технічна взаємодопомога терористичних організацій.

На підтвердження цього можна навести той факт, що в палестинських таборах по підготовці терористів, які розташовані у Лівані, Сирії, Лівії, проходили підготовку бойовики з Західної Європи, Африки, Латинської Америки, Азії і навіть Північної Америки - члени таких організацій, як: «Чорні пантери», ІRА, «Японська Червона Армія», RАF тощо.

Значна частина терологів вважає, що у 70-ті рр. принаймні двічі відбулися міжнародні зустрічі лідерів тероризму: в Лівані 1972 р. і в Ларнаку на Кіпрі 1977 р., у яких брали участь лідери терористичних груп з ФРН, Японії, Ірану, Туреччини, Північної Ірландії.[20]

Англійський теролог Пол Вілкінсон виділяє 4 типи сучасних терористичних рухів: а) рухи націоналістичних, автономістських чи етнічних меншин; б) ідеологічні групи або таємні товариства, що прагнуть до різних форм «революційної справедливості або соціального визволення»; в) групи емігрантів або вигнанців з сепаратистськими або революційними прагненнями відносно своєї батьківщини; г) транснаціональні банди, що користуються підтримкою деяких країн і діють в ім'я «світової революції».

Сучасний тероризм не має якогось одного джерела. Він не є чимось штучно витвореним. Він - об'єктивація однієї зі сторін духу нашої доби. Сучасний тероризм - це певним чином усталена ситуація (політична, соціальна, психологічна, технологічна тощо), накладена на певні ідеї та ідеологеми. Сучасний тероризм - це одна з іпостасей духу нашої доби у формі особливого різновиду насильства. Він - точка перетину ситуації та ідеї.[3]

Особливістю сучасного тероризму є те, що він був би неможливим без принципово нових диверсійно-терористичних методів ведення війни, здійснюваних з 1939 по 1945 рр. «Рухом Опору» і тактики виниклих в перебігу другої світової війни спеціальних підрозділів командос.Якщо ж врахувати особливості форм неоколоніальних війн 1946-1990 рр. в Малайзії, Індокитаї та Південно-Східній Азії, то можна з цілковитою впевністю констатувати: стратегія й тактика малих, ізольованих бойових груп, що завдають точечно-вибіркові удари та уникають прямого зіткнення з сильнішим противником, який спирається на великі армійські угруповання, були в повному обсязі взяті на озброєння екстремістами різних політичних відтінків.

Політичний радикалізм та диверсійно-терористичні методи ведення війни створили передумови виникнення сучасного тероризму. Від цього моменту будь-яка політична сила за сприятливої ситуації і великого бажання могла протистояти насильству з боку таких репресивних державних структур, як армія і поліція.

Вищенаведені методи боротьби перенесені у сферу політичних відносин. знаходять і своїх теоретиків. Одним з них став Хуан Карлос Марігела, який сформулював основні принципи т. зв. міської герильї (від есп. guerrilla - війна), що охопила цілу низку латиноамериканських країн. На його думку, основним завданням герильї є підрив сили й авторитету «злочинного» (з його точки зору) режиму шляхом:

нападів на установи та осіб, що символізують державну владу;

знищення керівництва органів репресивного апарату;

залякування і знищення представників іноземних та транснаціональних фінансових структур.

Марігела відкидав надмірну централізацію та ієрархізацію терористичних організацій, вважаючи, що окремі групи можуть самі планувати й здійснювати операції. Він вважав, що бойова організація повинна складатися з автономних груп, які пов'язані між собою і з центром не так організаційно, як ідеологічно. На його думку, безпосередньо бойовій активності повинен передувати період підготовки: тренування бойовиків і самозабезпечення організації. Останнє передбачало транспортні засоби, зброю, боєприпаси та вибухівку.[2]

Головними передумовами успіху міської герильї Марігела вважав: несподіваність, рішучість, мобільність і повну поінформованість про особливості місця операції та противника, що буквально дослівно відтворює головні принципи діяльності командос. Окрім того, тактика ґерильї, на думку Марігели, може бути лише наступальною, з'єднуючи в собі несподіваність нападу та стрімкість відступу (що знов таки є одним з найголовніших тактичних правил командос).