Проблема терроризму у пострадянському просторі
Таким чином, ми можемо зробити висновки що, тероризм у деяких випадках залежить від ЗМІ , а його організаційні структури пов`язані зі злочинними угрупованнями.
Розділ 3. Діяльність терористичних організацій на теренах колишнього СРСР:
3.1 Тероризм у колишньому СРСР.
До перебудови тероризм у СРСР практично був відсутнім, не враховуючи окремих випадків, коли кримінальники шукали політичного прикриття на Заході. Тоді будь-які терористи розуміли, що держава з ними церемонитися не стане.
Першим етапом формування в нас дійсним терорсередовищем стала війна в Афганістані. Експерти відзначають, що окремі групи "афганців", що одержали на війні не тільки специфічні бойові навички, але і знайомство з наркобізнесом, стали згодом ядром багатьох терористичних формувань [1].
Тероризм початків розвертався, коли була ослаблена державність, і "демократи" почали чинити галас про мерзенний тоталітаризм і централізм, про кривду і спірність національно-територіального розподілу країни. Причому кампанія ця розкручувалася не тільки через західні "голоси" і "незалежні" вітчизняні ЗМІ, але в ряді випадків і щиро з деяких кабінетів ЦК союзної і республіканських компартій.
Така "демонізація" СРСР давала вже достатнє самовиправдання терору, як припустимої форми боротьби з "настільки мерзенною системою".На початковому етапі тероризм частіше усього використовувався місцевим карним світом для переділу сфер впливу під гаслом "відновлення національної справедливості". Саме це відбувалося в Намангані, Фергані, Новому Узгені. Але треба сказати, що вже тоді КГБ відзначив почавшийся "раптом" наплив у Середню Азію юрб мандрівних проповідників із дуже радикальними ісламськими ідеями.
Одночасно почалися терористичні акції, які, цілком можна вважати політичним тероризмом. Перша така подія - грудень 1986, Алма-Ата, де розігріті націоналістичною пропагандою студенти, в основному казахи, були сполучені з кримінальниками в масових погромах "у знак протесту" проти призначення (російського) Колбіна першим секретарем тамтешнього ЦК. За даними експертів, цю акцію, поряд із деякими держчиновниками і місцевими націонал-радикалами, готували і спецслужби Туреччини. [4, С. 26]
Набагато більш значний і показовий прояв спеціально розгорнутого політичного тероризму - розгортання вірмено-азербайджанського конфлікту. На момент його початку до нього не було безпосередніх приводів крім хіба що історичних спогадів.
Терор розвертали і нарощували, послідовно й вміло ударяючи по болючих точках: погром вірменів у Сумгаіті - погрози азербайджанцям і дрібні сутички у Вірменії - дестабілізація влади в Баку - події в Кіровабаді - масштабні бойові дії в Карабасі - утеча вірменів з Азербайджану - витиснення азербайджанців із Вірменії - дестабілізація влади в Єревані - радикалізація націоналістів в обох республіках - ескалація насильства - мітинги і безладдя в Азербайджані - запровадження військ у Баку - дестабілізація влади в Москві. . .
У усьому цьому брали частку республіканські і московські політичні групи, спецслужби Туреччини, Великобританії, Ірану, Франції, СРСР, США і всі значні місцеві кримінальні клани. У результаті всіх цих подій і їхнього вмілого розкручування в ЗМІ отримані значні політичні, економічні і спецтерористичні результати:
- раніше відносно спокійний регіон доведений до війни зі слабкими шансами на швидке її припинення;
- в обох республіках у влади змінилося по декілька груп, що призвело до нового розподілу влади, сил і економічних потенціалів;
- катастрофічно підірваний престиж Союзного Центру і надії на його роль справедливого арбітра в суперечках;
- відбулося формування, структурування і практична легалізація потужного тероросередовища;
- кримінальні клани привласнили майно сотень тисяч вигнаних біженців, чим різко підсилили свою економічну могутність;