Роль українських молодіжних організацій в суспільному житті вашого села (міста) в першій половині 20 століття
“Ох, зелена моя Бонарівко”, одне з тих сіл нинішньої Польщі, що повністю було вивезене в радянську Україну”, - говорила Н.Асатурян (дочка жителя с.Бонарівки) у передачі “Дорога з дому” по Івано-Франківському обласному радіо.
Навесні 1945 р. жителі цього українського села були примусово виселені у різні райони Станіславської, нині Івано-Франківської, області.
З Бонарівки вийшло багато відомих людей. Серед них Ярослав Падок – голова Наукового Товариства ім. Т.Шевченка у Канаді. Був активним учасником національного руху в рідному селі.
Родом з цього села був батько Ярослави Бандери (дружини провідника ОУН Степана Бандери), греко-католицький священик Василь Опарівський, що спочив у Бозі 1919 р. в м.Підгайці на Тернопільщині, де перебував як капелан УГА.
В цьому селі навіки спочила його дружина Юлія Опарівська – мати Ярослави Бандери. На її могилі ще й тепер влітку червоними квітами зацвітає кущ троянд.
Велику роль у національному відродженні бонарівян мали організації: “Рідна школа”, “Луг”, “Просвіта”, “Союз українок”, Братство тверезості, читальня, ряд кооперативів. Тут був сильний осередок ОУН.
Великий вплив мала греко-католицька церква, священики о.Іван Мудрий, о.Іван Клюфас та інші.
Бонарівка була центром справжнього українства, бо виховувала українців-патріотів, націоналістів.
У 1931 р. тут виникло молодіжне спортивно-руханкове товариство “Луг”. Селяни зібралися у хаті Ярослава Пашака і обговорювали питання про створення товариства. Разом написали листа до “Великого Лугу” у м.Львів. Скоро одержали схвальну відповідь і село збагатилося ще однією українською установою. Ініціатором заснування товариства був великий патріот, національно свідомий греко-католицький священик Іван Клюфас. (В 1945 р. він з родиною оселився в с.Горішнє Залуччя Снятинського району, пізніше переїхали до Львова). Вдома у них збиралася передова українська інтелігенція: професор Краківського університету Іван Загинський, Ярослава Опарівська (Бандера), яка гостювала у цьому селі в родині Опарівських, своїх стрийків. (Опарівські в 1945 р. виселені в с.Глибока Коломийського району). Тут, у Клюфасів, гостював син І.Франка – Тарас. Про це згадує син о.Івана Клюфаса Тарас, що проживає тепер у м.Торонто.“Луг” очолив Дмитро Совтисік 1906 р. народження, великий вплив мав його брат Роман Совтисік 1909 народження, що проживає в даний час у с.Глибока Коломийського району разом з дружиною Євою – колишньою “луговичкою”. “Луг” був багато чисельною організацією (про що свідчить світлина). Військового вишколу його навчали ті, що повернулися з армії. Всі “луговики” разом читали газету “Вісті з Лугу”.
Одяг шили самі односельці, бо в селі все вміли робити своїми руками, було багато здібних людей. Особливо гарно одягалися дівчата: мали вишивані сорочки, чорні спіднички і вишивані запаски. Свій одяг “луговички” зберігає до нині 83-річна Ірина Лиско з с.Глибока.
“Луг” брав участь у відзначенні державних свят та організовував свої свята. Всі разом підготували велику площу, обгородили її парканом з берези, зробили навколо лавки, підтримували порядок. В літній період заняття відбувалися на площі, а в зимовий – у приміщенні.
Щонеділі, усі дорослі й діти рано йшли до церкви. Пропустити Службу Божу могли лише немовлята та хворі. Люди були дуже віруючими, духовно багатими. Після церкви молодь поспішала додому. Дехто навіть не сідав до столу, а їх на ходу, щоб швидше прийти на площу “Лугу”. У всіх був піднесений настрій, почуття відповідальності, висока організованість та дисципліна.
На площі грали у баскетбол та волейбол. Ці ігри в селі називали “кошиківка” та “сітківка”. Займалися гімнастичними вправами, марширували. А діти та дорослі сиділи на лавках круг площі і спостерігали за всім. Тут вчилися разом співати патріотичні та козацькі пісні. Під вечір всі спішили на вечірню Службу Божу в церкву. В селі все робилося з ім’ям Божим на вустах. Увечері “луговики” йшли до читальні товариства “Просвіти”, якою завідував Роман Совтисік, добрий “луговик”.
“Луг” та інші організації мали великий виховний вплив. Гартували не тільки тіло, але й душу, виховували патріотичні почуття, почуття власної гідності, волелюбності.