Проблема тероризму у сучасному політичному процесі

Розвиток тероризму – це наслідок активного розшарування населення його ідеологічного розмежування оформлення політичних рухів обєднань партій які сповідували різні політичні погляди та вели боротьбу за владу.

Вже в кінці ХІХ ст. здавалося що ніхто не застрахований від терористичного нападу. В 1894 році італійський анархіст вбив французького президента Саді Карно. В 1897 р. анархісти смертельно поранили імператрицю Єлизавету Австрійську та вбили іспанського премєр-міністра Антоніо Кановаса. В 1900 р. жертвою терориста став король Італії Умберто І. А в 1901 р. був вбитий президент США Уільям Маккінлі.

В Росії в 1902-1907 рр есерівськими та іншими терористами було здійснено близько 5.5 тис. терористичних актів (вбивства міністрів депутатів Державної думи жандармів працівників поліції та прокуратури). 3

Тероризм став головною проблемою політиків. Коли в 1900 р. зустрічалися керівники найбільш індустріально розвинених держав то більшість з них ставили першим на порядку денному питання про тероризм. На цьому ж наполягав президент Клінтон під час зустрічі великої сімки після того як в червні 1996 р. стався напад на американську військову базу в Дахрані в Саудівській Аравії.

Якщо згадати це все то сучасний підйом тероризму видається не таким вже й загрозливим хоча кількість жертв зростає: за даними Держдепартаменту США в 1994 р. їх було 165 а в 1995 – 314. 4. Але ці цифри майже ні про що не свідчать так як не враховують специфіки зареєстрованих випадків а також випадків що залишилися без уваги.В ХХ ст. мотиви стратегія та зброя терористів стали дещо іншими. Міжнародний тероризм був складовою політики супердержав та їх сателітів, інструментом ідеологічної експансії, ї ,зрештою, дестабілізатором системи міжнародної безпеки. При цьому країни-конкуренти завжди виховувалися у дусі розподілу сили на “справедливу” та “несправедливу”, що у свою чергу обумовлювало “подвійний стандарт” у політичній, юридичній та оперативній оцінці актів міжнародного тероризму.

Терористичні організації в цей період часто виконували замовлення державних спецслужб. За даними часопису “U.S. News and World Report”, які були оприлюднені у листопаді 1977 року, за період з 1961 по 1976 роки ЦРУ США було причетне до майже 900 великих таємних операцій проти окремих “небажаних” для США іноземних державних, громадських діячів та урядів.

Активна інтернаціоналізація тероризму розпочалася у 60-70-ті роки нашого століття. Їй сприяли:

По-перше, процеси інтернаціоналізації капіталу, структурна перебудова економічних систем, країн що розвиваються, зміна їх місця в системі капіталістичного господарювання як наслідок процесу деколонізації, що і призвело до вивільнення нагромадженого потенціалу соціальної енергії у країнах світової периферії з подальшим утворенням національно-визвольних рухів, у тому числі терористичного спрямування.

По-друге, глобалізація політичної та економічної діяльності транснаціональних компаній (ТНК), що в окремих випадках сприяла організації терористичних груп, які, окрім іншого, спеціалізувалися на обслуговуванні інтересів монополій (наприклад, протягом 70-80-тих років в Анголі рух УНІТА здійснював таємні торговельні операції з алмазами за дорученням південноафриканської ТНК “De Bierce”).

По-третє, нерівномірність розвитку держав світу, яка обумовлювала поділ країн на “сильних” та “слабких”, а з цим – зростання ролі націоналізму та релігійного фундаменталізму у міжнародному житті.

По-четверте, криза ідеї суспільства ”масового споживання”, наслідки якої сприяли формуванню у країнах Західної Європи у 70-ті роки “покоління розгніваних”, представники якого були головною рушійною силою терористичних угрупувань у Західній Європі.

ЧИ ВВАЖАТИ ТЕРОРИЗМОМ БОРОТЬБУ ЗА НАЦІОНАЛЬНЕ ВИЗВОЛЕННЯ?

Лідер Організації визволення Палестини (ОВП) Ясір Арафат, відповідаючи на звинувачення ОВП в організації актів міжнародного тероризму, підкреслив різницю між національно-визвольною боротьбою та тероризмом. На його думку, різниця між боротьбою та тероризмом є такою ж, як і різниця між законною збройною самообороною та актом агресії…Ми використовуємо тероризм, бо самі стали жертвами терору. Жодна збройна оборона не може засуджуватися та кваліфікуватися як міжнародний тероризм.1