Донцов та його бачення на суспільний розвиток
ПЛАН
1.Головні етапи становлення Д.Донцова як патріота та теоретика суспільного життя.
2.Ідея провідної верстви у творчості Д.Донцова
3.Використана література
1.Головні етапи становлення Д.Донцова як патріота та теоретика суспільного життя
Дмитро Іванович Донцов на¬родився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 ро¬ку в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.
Здібний з народження, юний Дмитро цікавиться історією рід¬ного краю, з захопленням слу¬хає розповіді дідів про героїчні часи козаччини. Вступивши до Петербурзького університету, на¬вчається до 1907 року на прав¬ничому факультеті. Після двох арештів за революційну діяль¬ність емігрує за кордон, закін¬чує у Відні студії і одержує ступінь доктора права. І за кор¬доном Донцов не полишає полі¬тичної діяльності. Талановитий публіцист, він друкується в ча¬сописах “Украинская жизнь” (виходив у Москві під редакцією Симона Петлюри), «Дзвін», «Слово», «Діло» та ін.
Влітку 1913 передвоєнного ро¬ку на II Всеукраїнському Конгресі студентів у Львові Донцов виступив із знаменитою промовою-рефератом «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», в якій писав, що в наступній війні Україна, щоб стати вільною, повинна виступити проти Росії, але ніколи - з нею! Українці зі зброєю в руках мусять здобути Українську Державу. Ця прог¬рамова доповідь, цей маніфест був повністю підтриманий делегатами Конгресу. Стоячи, з захоп¬ленням аплодував Донцову де¬легат Конгресу юний Євген Ко¬новалець - майбутній творець і Провідник ОУН.
Промова викликала панічний страх і шалену лють у ворогів України. Не обійшли її своєю увагою і член Державної Думи в Росії П. Мілюков, і «вождь світового пролетаріату» Ленін. Саме тоді в Києві вийшла друком книга Донцова «Модерне москвофільство», в якій він різко викриває писак-підлабузників, котрі орієнтувалися на «демоліберальну» Росію. Під час першої світової війни Донцов пише низку праць, як-от: «Мазепа і мазепинство», «Історія розвитку української державної ідеї», «Похід Карла XII на Україну». «Українська державна думка і Европа» та ін.
Повернувшись із Швейцарії в пробуджену Україну в 1918 році, Д.Донцов продовжує бурх¬ливу революційно-націоналістичну діяльність. Він пише публіцисти¬чні твори, виступає з політич¬ними доповідями на актуальні теми на численних зібраннях української молоді, працює в уряді гетьмана Павла Скоропадського на посаді директора Українського Телеграфного Агентства.
У 1921 р. виходить друком праця «Підстави нашої політи¬ки», в якій Донцов протиставляє російський світ європейському, Азію — Окцидентові, докладно обґрунтувавши причини цього антагонізму. Твір був на часі і викликав широкий резонанс, знайшовши як палких прихиль¬ників, так і відвертих против¬ників.
1922 року виходить в світ літе¬ратурна розвідка «Поетка українського ресорджименту» (про Лесю Українку, творчістю якої захоплювався).
Розуміючи крайню необхідність вироблення нової українсь¬кої ідеології - Великої Україн¬ської Ідеї, «яскравої, виключної, всеобіймаючої», д-р Донцов повністю присвячує себе нелегкій справі, засновує газету «Загра¬ва», а з 1922 р. у Львові під редакцією Д.Донцова виходить «Літературно-Науковий Вісник» («ЛНВ»), з 1933р. «Вістник», навколо якого згуртовую¬ться молоді націоналістичні си¬ли. Поетів, письменників та науковців, які були постійними дописувачами та авторами часопису, назвали «вістниківцями». До них відносимо Євгена Маланюка, Олену Телігу, Юрія Липу, Оле¬га Ольжича, Юрія Клена та ба¬гатьох інших.
«Націоналізм» (1926 р.) Д.До¬нцова - фундаментальна пра¬ця, яка стала в певній мірі євангелієм для молодого покоління українських патріотів. Саме з ідей «Націоналізму» зродились легендарні чини членів УВО, ОУН, УПА. В цій ґрунтовній роботі Донцов рішуче засу¬джує гнилий демосоціялізм «драгоманівців», «провансальців». Аналізуючи причини поразки на¬ших визвольних змагань, викри¬ває демобілізуюче, роззброююче базікання «друзів народу» про «любов до братів-слов'ян», про «всепланетний рай», «демократію-соціялізм», піддає їх нищівній аргументованій критиці. Донцов апелює до Шевченка, до Лесі Українки, до М. Міхновського. В часах князівської доби, в славній козач¬чині шукає той тип борця-лицаря, тип володаря-провідника, якого так не вистачало тоді і ще більше не вистачає зараз.