Протосоціологія (стародавній світ)
У Вавилоні та Стародавньому Єгипті математичні знання були відомі уже в 2000 р. до н.е., про що свідчать вавилонські математичні клинописні тексти та стародавньоєгипетські папі¬руси.
Стародавні індійські трактати — дхармашастри, зокрема "Манавадхармашастра" ("Закони Ману"), розповідають про організацію збирання різноманітних даних, необхідних для по¬літичної та економічної діяльності.У Китаї в II ст. до н.е., як оповідається в "Історичних записках" ("Ші дзі"), один з міністрів розділив імперію на 10 провінцій і звелів дослідити якість грунтів, продуктів, рі¬вень розвитку землеробства, підрахувати населення для ра¬ціонального розподілу податків.
Уже в стародавні часи державна влада здійснює перелік населення, проводить переписи. Сучасна наука підтверджує факт проведення перепису населення царем Ізраїля Давидом близько 973 р. до н.е., про який також згадується в "Біблії" у другій книзі "Царств". Перелік тривав понад дев'ять місяців; результати показали, що "ізраїльтян було 800 000 мужів силь¬них, здатних воювати, а іудеян — 500 000".
Багатий матеріал про соціальні обстеження дає історія Ста¬родавнього Риму. Давньоримський цар Сервій Тулій (VI ст. до н.е.) ввів у практику "цензи" — перепис громадян та їх¬нього майна з метою визначення соціального, політичного, військового і податкового статусу в суспільстві, а точніше — в державі, яка вже народжувалася.
Велике значення для пізнання соціальних процесів антич¬ного суспільства Греції та Риму має розповідна історія — іс¬торіографія, яка розвивається паралельно з філософією. Саме історіографія та філософія відтісняють поступово міфологію та епос на задній план.
З виникненням історичної науки формується історична сві¬домість греків та римлян, а їх історична пам'ять матеріалі¬зується в письмових джерелах і документах. Перших пред¬ставників давньогрецької історичної думки називали логогра¬фами (VI-V ст. до н.е.). З діяльністю логографів (Кадм з Мі-лету, Скілак з Каріанди, Гекатей Мілетський, Євгеон із Са-моса, Гелланік з Лебосу та ін.) антична традиція пов'язує перехід від усної розповіді про події географічного, побутового чи історичного характеру до їх писемного запису.
Найбільшою заслугою логографів є спроби описування істо¬ричних подій і процесів на основі легенд, оповідей, докумен¬тальних матеріалів тощо. Історія була тоді єдиним нефілософським суспільствознавством. Школа логографів певною мірою поставила питання про достовірність історичного матеріалу. Вона критично ставилася до міфології, раціоналістично осмис¬лювала міфи та легенди.
Значним науковим здобутком логографів є введення в істо¬ричне описування фактора часу, відтворення хронологічної послідовності минулих подій ранньої історії греків, викладення сучасних їм історичних явищ у хронологічній послідовності.
На основі історичного доробку логографів виникає перша наука про суспільство — історія. Найпершим пам'ятником іс¬торичної науки є знаменита робота видатного вченого, "батька історії" Геродота "Історія", яка започатковує інтенсивний роз¬виток науки про суспільство.
Істотним кроком у розвитку історичного пізнання стала творчість видатних представників історичної науки античної Греції Фукідіда, Ксенофонта, Полібія, Плутарха, давньорим¬ського історика Корнелія Таціта та ін.
Для історії соціології, зокрема такого її розділу, як протосоціологія, науковий доробок представників історичної науки Ста¬родавнього світу особливо значущий, оскільки саме історики поставили питання про соціальний факт, використання аналізу документів, методів спостереження, опитування, вивчення фактів та умов, що деформують процес достовірного відображен¬ня соціальних явищ і спотворюють результати пізнання. Вони заклали перші принципи систематизації та класифікації емпі¬ричного матеріалу, їх відбору й узагальнення тощо.
Як уже зазначалося, розвиток історичного знання відбував¬ся паралельно з філософським, проте ці два пізнавальних про¬цеси в Стародавньому світі ніколи не перетиналися між собою. Пізнавальний досвід історичної науки не вивчався філософією, а соціально-філософський аналіз суспільних процесів практич¬но відсутній в історичній науці. Ні історики, ні філософи ан¬тичного світу (Демокріт, Платон, Аристотель та ін.) не роз¬глядали суспільство як особливе утворення, що розвивається за власними законами. Для них суспільство виступало як об'єкт, а не суб'єкт. Тому суспільне життя, історія мислились як компонент космічного буття і його похідна частина. Звідси і намагання філософів розглядати суспільство, державу, інди¬відів у контексті загального цілого. Історична думка також ще не піднеслася до такого рівня аналізу, вона провінціально сприймала світ через призму свого етносу.