Соціологія шлюбу і сім'ї

Духовно-емоційна функція забезпечує розвиток особистісних якостей членів сім'ї, сприяє їх духовному взаємозбагаченню, здійснює емоційну стабілізацію індивідів і їх психологічну терапію, психологічний захист, надає емоційну підтримку. Функція, пов'язана з організацією дозвілля, забезпечує спільний відпочинок і одночасно виконує соціальний контроль у цій, сфері.Важливою є сексуальна функція сім'ї, її суспільна роль полягає у реалізації сексуального контролю щодо особи, індивідуальна - у задоволенні сексуальних потреб людини.

Розглянуті функції сучасної сім'ї є узагальненими і не вичерпують переліку функцій сім'ї. Існування їх зовсім не означає виконання кожною конкретною сім'єю кожної функції. До того ж інститут сім'ї постійно змінюється, що зумовлено розвитком суспільства і, отже, зміною суспільних потреб. На систему конкретних цінностей, норм, санкцій та їх взаємозв'язок із сімейною поведінко» на різних стадіях розвитку сім'ї істотно впливають соціально-економічні, ідеологічні, історичні чинники.

Сукупність норм та санкцій інституту шлюбу регулює стосунки між чоловіком і дружиною. Одні норми (обов'язки, права) мають юридичний характер і регламентуються законодавством. У нашій країні на даний момент така регламентація здійснюється на основі Кодексу про шлюб і сім'ю. У більшості зарубіжних держав правові проблеми шлюбу регулюються цивільним законодавством, де юридичне закріплені питання про володіння майном, матеріальні обов'язки подружжя один щодо одного і щодо дітей, про мінімальний (нерідко і максимальний) вік вступу в шлюб, комплекс норм, пов'язаних із розлученням тощо. Інші норми регулюються мораллю, звичаями, традиціями. До них належать норми залицяння, шлюбного вибору, дошлюбної поведінки, розподілу компетенції між чоловіком і дружиною, виховання дітей, сімейний відпочинок тощо. Певна регуляція здійснюється й у взаєминах з родичами, друзями.

Вивчення сім'ї як соціального інституту дає змогу суспільству краще зрозуміти взаємозв'язок трансформації потреб суспільства із розвитком шлюбно-сімейних відносин, виявити, що дезорганізує суспільство, визначити типи сімейної поведінки, соціальний механізм формування і зміни сімейних норм, цінностей у різних культурних, політичних, економічних, ідеологічних умовах, а також співвідношення цих норм, зразків поведінки з реальним виконанням ролей у шлюбно-сімейних відносинах, відповісти на багато інших соціальне важливих питань, які потребують певного суспільного регулювання. Загалом парадигма соціального інституту зорієнтована в основному на зовнішні зв'язки сім'ї, а її внутрішні зв'язки досліджуються через призму понять, які характеризують малу соціальну групу.

Як малу соціальну групу сім'ю розглядають тоді, коли дослідженню піддаються стосунки між індивідами, які становлять сім'ю. Такий підхід дає змогу встановити мотиви і причини розлучень, динаміку подружніх стосунків, характер взаємин між батьками і дітьми. Але, акцентуючи увагу на проблемах міжособистісної взаємодії, не можна абстрагуватись від того, що вони тісно пов'язані з існуючими в суспільстві нормами, цінностями і зразками поведінки. Групова поведінка залежить від економічних, соціокультурних умов життєдіяльності групи.

Особливості сучасної демографічної ситуації в українському суспільстві (насамперед низький рівень народжуваності, перевищення кількості померлих над народженими) вимагають аналізу концептуальних засад щодо планування сім'ї як соціального явища і створення науково обґрунтованої концепції, яка б могла стати теоретичною базою для вироблення й реалізації суспільних заходів у забезпеченні права особи, сім'ї на вільний і відповідальний вибір кількості дітей і часу їх народження. В цьому сенсі цікавою є еволюція соціологічних концепцій планування сім'ї з кінця XIX ст., тобто з часу, коли активно формувався сучасний нуклеарний (від лат. nuklens - ядро) тип сім'ї.

Наприкінці XIX ст. у Європі був поширений мальтузіанський підхід до проблеми регулювання народжуваності. Теорія Томаса Мальгпуса (1766-1834) грунтувалася на припущенні, що населення має внутрішню тенденцію до необмеженого розмноження і що саме зростання населення породжує голод, безробіття, соціальну нерівність тощо. Уповільнення темпів зростання і зменшення чисельності населення Мальтус розглядав як найважливіший засіб встановлення загального благоденства. Він вважав, що існує два види перешкод зростанню населення: руйнівний (голод, війни, епідемії) і запобіжний (утримання від народження дітей). Сам автор цієї концепції, хоча й був через неї відлучений від церкви, надзвичайно негативно ставився до абортів і контрацепції, вважаючи, що шлях до зниження народжуваності у пізнішому вступі у шлюб і сексуальному утримуванні у шлюбі. Зазначимо, що в середині XX ст. мальтузіанська теорія була в основі програм контролю над народжуваністю у країнах так званого «третього світу».

Наприкінці XIX - на початку XX ст. виникли суспільні течії, засновані на мальтузіанській теорії, означені поняттям «неомальтузіанство».'Вони брали до уваги негативне ставлення християнської церкви до штучних абортів, але замість утримування в сексуальних стосунках (точка зору церкви) запропонували широку рекламу і поширення знань про контрацептивні методи.Теоретичну позицію неомальтузіанства охоче сприймали найрізноманітніші соціальні групи. Суть її полягала у припущенні, що кожна людина і кожна сім'я намагаються поліпшити свій достаток шляхом обмеження кількості дітей, і якщо доступ до засобів регулювання народжуваності буде забезпечений, вона знижуватиметься. Така точка зору визначала демографічну політику в країнах Західної Європи аж до 60-70-х років XX ст. Деякі фахівці вважають, що в основі заборони абортів у СРСР у 1936 p. була саме неомальтузіанська теза про зростання народжуваності у разі обмеження запобіжних заходів. Як свідчить вітчизняний і міжнародний досвід, заборона на протизаплідні засоби та аборти не так уже й помітно позначається на тенденції народжуваності, адже такий захід не позбавляє сім'ю можливостей обмежувати народжуваність, бо залишає в її розпорядженні найшкідливіші методи контрацепції і нелегальний аборт. Необмежене використання протизаплідних засобів і абортів не сприяють зниженню народжуваності, адже вони не впливають на індивідуальну потребу в дітях, яка, як правило, залишається стабільною протягом життя одного покоління. Таким чином, регулювання доступності засобів запобігання вагітності і дітонародженню позначається більше не на народжуваності, а на здоров'ї населення.