Поняття особистості
Виділяють кілька великих соціальних типів особистості, що просліджуються на всьому історичному шляху розвитку людства:“Діячі” - для таких головне - активна дія, зміна світу й інших людей, включаючи і самого себе, “мислителі”- це люди, що за словами Піфагора, приходять у світ не для того, щоб змагатися і вимагати, а дивитися і міркувати, люди почуттів і емоцій - які гостро почувають, як “тріщина світу” (Р. Гейне) проходить через їхні серця, гуманісти і подвижники - відрізняються загостреним почуттям відчуття щиросердного стану іншої людини, як би “вливаються” в нього, полегшуючи щиросердні і тілесні страждання.
В основних культурах і цивілізаціях Землі склалися визначені типи особистостей, що відбивають особливості Сходу і Заходу. Так, якщо порівняти європейський канон особистості, що відбиває ідеал цивілізації Заходу з японським, як моделлю культур Сходу, то очевидні істотні розходження. У європейській моделі особистість розуміється як визначена цілісність, а для японців більш характерне сприйняття особистості і її вчинків як сукупності декількох “кіл обов'язків” - стосовно імператора, батьків, друзів, самого себе і т.д.
Нарешті, існуючі світові релігії виробили свій нормативний ідеал особистості, що відбиває сутність і догматичний стрижень кожної релігії. Так, християнський ідеал особистості в основі своєї має любов до Бога і любов до ближнього, що нерозривно зв'язано, в ісламській моделі особистості строге і бездоганне виконання волі Аллаха, для особистості вихованої в дусі буддійської традиції, головним є усвідомлення чотирьох “шляхетних” істин і готовність слідувати “вісімковому” шляху досягнення просвітління. Т.ч. в рамках трьох світових религий можна виділити і різні типи особистості і шляхи її удосконалення
Зрозуміло, цим не вичерпується діапазон даного поняття і, мабуть, що більшість людей сполучать у собі ознаки різних типів особистостей, а іноді відбувається і зміна ведучих установок. Тут важливо зрозуміти одне – вибір особистісного шляху і поле його діяльності – результат вільного волевиявлення людини. Тому особистість немислима поза феноменом волі, а словами Гегеля, щира природа людини “є воля, вільна духовність”.
Свобода особи і відповідальність.
Воля - одна з основних філософських категорій, що характеризують сутність людини і її існування, що складається з можливості особистості мислити і діяти у відповідності зі своїми представленнями і бажаннями, а не внаслідок внутрішнього чи зовнішнього примусу. Філософія волі людини була предметом міркувань Канта і Гегеля, Шопенгауэра і Ницше, Бердяєва і Соловйова. Воля розглядалася в співвідношенні з необхідністю, зі сваволею й анархією, з рівністю і справедливістю.
Діапазон розуміння цього поняття надзвичайно широкий - від повного заперечення самої можливості вільного вибору (біхевіоризм), до "утечі від волі" (Э. Фромм), в умовах зовсім цивілізованого суспільства. У російській філософській традиції категорія волі співвідносилася з поняттям "волі" чи "вольниці". Поняття волі народилося в християнстві, як вираження ідеї рівності людей перед Богом і можливістю для людини вільного вибору на шляху до Бога.
Свобода волі – поняття, що означає можливість безперешкодного внутрішнього самовизначення людини у виконанні тих чи інших цілей і задач особистості.
В історії філософської думки воля трактувалася подвійно: у перших, як наслідок природної і понад природну детермінацію (Бог, Абсолют); у других - як самодумаюча сила, що визначає весь життєвий процес людини. Вольові якості людини визначаються почасти генетично, почасти виховуються навколишнім середовищем, входячи в структуру характеру особистості.
Щоб зрозуміти сутність феномена свободи особи потрібно розібратися в протиріччях волюнтаризму і фаталізму, визначити границі необхідності, без якої немислима реалізація волі.
Воля вважається сліпою нерозумною першоосновою, особливо, якщо реалізація волі приводила до росту нерівності і несправедливості. Це проблема - як співвіднести волю і рівність, не приводячи до придушення і зрівнялівки стоїть перед кожним суспільством і державою. Вирішуючи її, приходиться орієнтуватися на ту чи іншу систему культурних норм і цінностей.
Говорячи про становлення представлень про цінність людини, потрібно підкреслити, що це поняття універсальне і не зводиме до "корисності" людини для суспільства. Спроби поділяти людей на "потрібних" і "непотрібних" порочні по самій суті, тому що їхня реалізація неминуче породжує сваволю, що веде до деградації і людини, і суспільства. Цінність людської особистості у визначеному змісті вище всього того, що робить чи говорить дана людина.