СИСТЕМА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

Це дуже незначна кількість молодих людей, яка хоч і критикує цінності соціалістичного суспільства, але повністю не відштовхує їх, а вимагає деякої корекції при збереженні таких обов’язкових атрибутів, як єдина держава й основні принципи суспільного ладу. Ці люди здебільшого належать до профспілкових, робітничих рухів, пропагандують ідеї лібералізму. Якщо трансформаційні процеси у бік суспільства з ринковою економікою будуть розвиватися повільно, швидше за все, вони перейдуть до першої групи, яка рішучіше відстоює цінності соціалістичного суспільства.

Четверта група.

Це молодь, для якої характерне не просто відштовхування “старого світу”, а й нетерпимість до будь-яких цінностей, окрім власних. Вчені називають цей тип квазіреволюційний, бо вони настільки радикальні, що ладні не просто розірвати свої стосунки зі старими структурами, а й зруйнувати, розтоптати їх. Таким людям характерні нетерпимість до накопичення, радикалізм, відштовхування об’єктивної історичної спадковості у розвитку суспільства і його громадян. Погляди таких людей мають специфічну національну спрямованість.

Можливе також розмежування молодих людей не просто на прибічників комунізму чи капіталізму, що доволі примітивно, а й на лібералів, націонал-демократів, націонал-радикалів, націоналістів, охлократів, соціал-демократів і т.д.

На основі даних соціолгічних опитувань, які проводилися Українським інститутом соціальних досліджень та Центром “Соціальний моніторінг”,наприклад, можна простежити зміну політичних орієнтацій молоді впрдовж 1997-98 рр. На травень 1997 прибічників “лівих” було 4%, а на червень 1998р. вже 7%. Що стосується “правих”, то їх кількість відповідно зменшилась з 9 до 8 відсотків. Найліберальнішу позицію займають центристи, яких представляли в 1997 році 27%, а в 1998 лише 23. Не новина, що в цей перехідний період дуже багато людей не можуть визначитися в своіх переконвннях. Їх складають близько 30%, що говорить про нестабільність політичної системи в цілому. Але найсумніше те, що близько 36% за даними на 1998р. взагалі не орієнтуються в політиці. Це говорить про низький рівень політичного виховання молоді.За багатьох обставин нині потрібно принципово по-новому розглядати це питання. Але чи необхідно воно нині, коли ще існують наслідки гіпертрофованого , так званого, комуністичного виховання? Потрібне і саме таке, що виховувало б глибоку повагу до історії свого народу, до таких найважливіших символів, як Прапор, Гімн, Герб, до його культури, традицій. Інша справа, що ми не повинні забувати, що політичне виховання не є й не повинне бути чимось вкрай заідеологізованим. Йдеться про оволодіння, особливо молодою особою, об’єктивними закономірностями розвитку природи, суспільства, оточуючого середовища. Політичне виховання молоді здійснюється шляхом впливу на неї сім’ї, школи, громадських об’єднань, усього оточуючого середовища. Та все ж найефективніший вплив на формування політичної свідомості, як і політичної культури особи взагалі, має її безпосередня участь у суспільно корисній, громадсько-політичній діяльності. Така діяльність може бути різною за рівнем активності, спрямованістю.

Формування політичної культури молоді можливе за умови здійснення загальногромадського виховання, адже саме воно формує у людини почуття громадянськості, тобто почуття своєї співпричепності зі справами і турботами всього суспільства, прагнення внести свою частку в розбудову держави. Громадянськість перетворює людину з покірливого підданого влади в громадянина, який має свої права і обов’язки, вміє грамотно, на основі закону, за длопомогою демократичних інститутів відстоювати свої інтереси. Громадянськість, згідно ще із стародавніми греками, це передусім відповідальна участь людини в суспільних справах. Зрозуміло, що справжній громадянин повинен прагнути до того, щоб бути корисним своїй державі. Це, безперечно, підсилює інтерес до історії, розширення свого кругозору, ерудиції, духовного збагачення. Ось чому з впевненістю можна сказати. Що політично свідома людина – це перш за все громадянин, оскільки за цим поняттям розуміється людина, яка вступає у політику з розвинутими ідентифікаціями участі, яка навчена ідеологічним орієнтаціям, що визначають її політичний вибір певних правил політичної гри, особливо терпимості й толерантності , і приймає активну участь у політичному житті країни.

Звичайно, виховання у молодої людини почуття громадянськості потребує підвищеної уваги до її освіти, зокрема гуманітарної, оскільки тільки вона може сприяти формуванню розвинутої, ерудованої, політично освіченої особи.

Я вважаю, слід окремо виділити як один з найголовніших напрямів виховної роботи патріотичне виховання, яке органічно поєднує у собі дві гілки виховної роботи – національно-патріотичне і воєнно-патріотичне виховання. Саме цей напрямок виховної роботи має вирішальне значення в поцесі формування національної свідомості. До речі, ставлення української молоді до інституту українського громадянства характеризується сталими показниками впродовж останніх років. Що стосується питання, чи пишаються молоді люди своєю належністю до українського громадянства, у червні 1998 р. ствердно відповіли 58 % респондентів, 24% вказали, що не пишаються , а 17% взагалі не змогли визначитися з відповіддю. Слід зазначити, що простежується однозначна залежність ставлення до українського громадянства від рівня добробуту. Не дуже втішає те, що на запитання, чи пішли б молоді люди захищати свою країну у разі війни, 44% з них відповіли ствердно, 12% упевнені, що вони не стали б на захист Вітчизни, а останні просто не змогли визначитись. Помітьте, скільки людей вагаються приписати себе до будь-якої з груп. Ось тобі і військово-патріотичне виховання!