Громадська і політична діяльність Миколи Куліша у 1917 – 1920 роках
“То були важкі часи. Але, незважаючи на повоєнні непорядки та голод, Микола працював безперебійно і, мабуть, через те олешківці обрали його головою Міської Управи. Матеріальних засобів Управа не мала жодних. Йому доводилося скликати людей і пояснювати їм тяжкий стан. Населення вимагало продуктів…Під час головування в Управі Микола звернув увагу на ремонт деяких будинків. Коли після революції з тюрми повиходили всі засуджені, тюрма в Олешках залишилася порожньою. Ця тюрма була єдиним триповерховим будинком у місті. До революції ця тюрма завжди бувала повна засуджених, були там і політичні в’язні. При тюрмі були й різні майстерні: шевська, кравецька, столярська. Микола вирішив, що тюрма в нашому місті зайва. Він мав намір відремонтувати майстерні й віддати їх до вжитку населення; тим більше, що в Олешках була реміснича школа й було багато ремісників. Так він і зробив. Зібрав людей, виклав їм свої плани; всі охоче погодилися. Кожен, хто вмів щось робити, приходив і працював для спільної справи.
Тут треба згадати, що до Миколи населення ставилося з великою пошаною. Люди знали його змалку і вважали його своїм керівником”.
Керівний хист ще не раз прислужиться Кулішеві у тій справі, яку він самовіддано робитиме – військовій, організаційній, літературній. У нього був талант спілкуватися з людьми – словом, ділом, власним прикладом. Він умів переконувати й переконливо діяти. Він був популярною в Олешках людиною завдяки своїй максималістській відповідальності, вдачі, принциповості.
Визнання серед сучасників – найкоротший шлях до переслідувань. Випробування випадають на долю тих особистостей, які відрізняються особливою внутрішньою силою та інтелектуальною мужністю. Це і є “перевірка на дорогах”. Сталася вона незабаром і з Миколою Кулішем.
“В июле 1918 г. при гетманщине был арестован и заключен в тюрьму, где находился до ноября”, - зазначав він в автобіографії. За іронією долі майбутній драматург опинився у тій самій в’язниці, що її збирався гуманізувати й віддати землякам для цивільних, виробничих потреб. “Начальником тюрми був українець, він любив Миколу й намагався полегшити йому перебування в тюрмі: він дозволяв нам побачення без охорони”, - писала у мемуарах Антоніна Куліш. Прагматизм нової влади призвів до того, що М.Куліш знайшов собі корисну справу й за гратами: він почав упорядковувати тюремну бібліотеку, що позначилося на поліпшенні його морального самопочуття.
П’ять місяців першого ув’язнення (два інші сталися за радянської влади) не змінили його політичних орієнтирів. В автобіографії письменник далі пише: “В период украинской Директории по настоянию алешкинского социалистического блока (большевиков, меньшевиков, эсеров) был проведен членом Алешкинской городской управы”. Він залишається соціально дієвою і конструктивною людиною, як і в усьому подальшому житті. Політичні питання набувають для нього значної ваги. Куліш-політик вважає, що від того, наскільки успішно вони будуть розв’язані, залежить найближче майбутнє Таврії та України.
Аналізуючи “добільшовицький” період у діяльності Миколи Куліша, треба наголосити на таких моментах.
Він був відомою громадсько-політичною постаттю в Дніпровському повіті Таврійської губернії, мав певне визнання як ватажок лівих сил Таврії, виступав від їх імені. Особливо вагомою була його роль як об’єднувача споріднених політичних кіл. Він прагнув до об’єднання сил соціаліс¬тичного напрямку й докладав чимало зусиль до створення союзу лівих партій. Куліш-громадський діяч був людиною політичного діалогу й консолідації мікро- й макросуспільства на соціалістичних засадах.
До партії більшовиків Микола Куліш вступив у липні 1919 року. Йому імпонувала у ній та течія, що ставила за мету побудову духовно й матеріально розвиненої України, активний розвиток української культури, мови, мистецтва. Його зацікавила та політична платформа в більшовицькому русі, у якій на той час була виразно репрезентована національна перспектива діяльності.
Тоді ж, у липні 1919-го, в період активізації національно-громадянської війни, Куліш знову починає перейматися військовою справою, керуючи у Херсоні формуванням Дніпровського селянського полку. Давалася взнаки підготовка часів першої світової війни. Ініціатором створення цього полку був сам майбутній “драматург світового масштабу” (Юрій Смолич). Антоніна Куліш розповіла про цю сторінку в житті свого чоловіка так:
“Другого дня вранці (після евакуації з Олешок під натиском білої армії – Я.Г.) Микола скликав евакуйованих чоловіків і звернувся до них із закликом оборонятися своїми силами, кажучи, що ніхто їм війська дати на допомогу не зможе, бо в самому Києві ідуть бої, а війська обмаль. Так почав Микола організовувати полк, у який записалося 1500 осіб різного віку; всі вони охоче підпорядковувалися організаторові, називаючи його “батьком полку”. Микола назвав цей полк Першим Українським Дніпровським. Йому самому було тоді 26 років, а “сини” цього “батька” були здебільшого бородаті дядьки.Цей Перший Український Дніпровський полк розмістився в казармах на передмісті Херсона, що називалося Воєнне, - продовжує згадувати у Філадельфії Антоніна Куліш. – Там були колись військові школи й казарми; у революцію все це стояло розбите й порожнє. Треба було дістати для полку хоч якихось уніформ, білизни, харчів. Микола гаряче взявся до праці. Казарми почистили, продезинфікували, дістали ліжка, харчі, стали збирати в Херсоні зброю, залишену німцями й греками. Зібрали трохи рушниць, ручних гранат, кулеметів.