Історична проза Юрія Мушкетика

Хотів того чи не хотів Ю.Мушкетик, але мусив, як, до речі, и Р. Іваничук «Журавлиному крику» , як Г. Колісник у романі «Полин чорний, мак гіркий» (Радянський письменник, 1988), замінити читачеві й істори­ків, хоч і був вельми далекий од наміру писати белетризовану "історичну розвід­ку: попутно з різними сюжетними лініями треба було пояснити читачеві чи не всю тогочасну соціальну «топографію», без якої той дуже мало збагнув би в перипетіях духовної історії Сірка, і логіка тих чи тих його вчинків могла б видатися читачеві логікою інопланетянина.Багато зусиль докладає автор, щоб відтворити в «Ясі» органічний плин на­родного життя: від мирних буднів запорозького сіроми й аж до господарських клопотів на глухих хуторах. У цьому романі постає народ зі своєю історичною долею, з великим і малим у ньому, з подвигом і ницістю, з чорними траге­діями і комічністю «жанрових» сцен. І Ю. Мушкетик, і Р. Іваничук, і Г. Колісник часто виступають у ролях істориків-реставраторів, для яких дорогоцінна кож­на подробиця, важливий кожен виразний штрих з картини минулого, але го­ловне — вони прагнуть осмислити весь той світ, який відкривається їхнім допит­ливим поглядам, знайти в ньому минуле і вічне, загальне в конкретному й кон­кретне в загальному.

«Яса» — це – добротне, традиційне, сказати б, вальтерскоттівське повістування з усіма неодмінними його елементами. Несподівані сюжетні ходи динамізують авторську розповідь, яка подекуди досить відчутно «пригальмо­вує», допомагають показати читачеві життя різних соціальних верств, виводять художні рамки роману далеко за межі Запорозької Січі.

Прикметно, що Мушкетик якнайменше показує нам цього досвідченого воєн­ного стратега і тактика в ділі, лише побіжно прохоплюється щодо його блискуче виграних баталій. Автора цікавить зовсім інший Сірко — демократично мисля­чий муж, що піднявся на вершину влади на Січі з найнижчих низів. Щоправда, влада та доволі примарна й тимчасова, бо будь-якого кошового, незважаючи на весь його авторитет чи воєнні заслуги, можуть якогось дня оголосити вже не кошовим. Вольниця— це вольниця. І саме на цій демократичності стосунків на Січі акцентує увагу читача Мушкетик. Тому ще загадковішим постає феномен Івана Сірка з його безмежним авторитетом, з беззастережною вірою козацтва в нього і звичайною людською довірою.

Як відомо, в кожному талановитому історичному творі завжди присутні дві епохи: та, яку безпосередньо зображено, і та, в яку твір написано. Бо ж тіль­ки в ілюстративно недолугому творі, де нібито об'єктивовано безсторонньо рес­таврується далекий час, епоха літературного народження книги не присутня навіть у своєму ембріональному стані, але так само не присутня там і епоха зображувана, бо нею не можуть стати достеменні, але розрізнені між собою, не об'єднані серйозною, безперечно винесеною з авторової сучасності, концеп­цією факти. То вже не історія, а щось схоже на антикварний магазин. Є всі поважні атрибути минулих часів, але для того, щоб побачити за ними далеку епоху, треба дуже й дуже напружувати уяву. Мушкетик показує нам історію, збагачену саме сучасним розумінням, а головне — ставить оті карби історії на долях своїх героїв.

«Яса», якщо скористатись тут висловлюванням відомого болгарського літе­ратурознавця Бояна Нічева,— це цілий романний комплекс, роман-трест, де органічно уживаються соціально-побутовий роман, роман-мозаїка, роман-літопис. Розкидано в часі й просторі його події і героїв, часто змінює письменник: «стильовий ключ», охоче вдається до вставних новел, навіть подекуди повістей, часто послуговується ретроспекцією.

«Яca» — роман водночас і драматично-філософський; і поетично-ліричний. Друге, поетичність і лі­ризм народжується з того майстерно відтвореного світу природи, який так бен­тежно, відчутно і навально виповнює сторінки тво­ру. А ще тонко одухотворює весь контекст історія щемливо-юного, чистого і трагічного кохання Лавріна й Киліяни. Та й інші долі, інші постаті, зокрема Кайдана, Філона, Ждана, додають свій психологіч­но-емоційний нюанс у загальний колорит оповіді, увиразнюють наше уявлення про людину тієї дале­кої і близької доби.

Критика неодноразово докоряла Ю. Мушкетику з приводу неоднорідності, навіть певної неохайності його авторського письма. Треба визнати, що підста­ви для таких зауважень подекуди справді були: мовби якийсь поспіх, недбалість позначають опо­відь, скажімо, в «Жовтому цвіті кульбаби», в «Сльо­зі Офелії». Тому особливо приємно відзначити без­доганність мовностилістичної тканини роману «Яса». Майже шістсот сторінок тексту — і скрізь вираз­ність, природність, жива енергія авторського слова, впевнена, розкута майстерність почерку. На моє пе­реконання, «Яса» так само вивершує художні здо­бутки Ю. Мушкетика в царині історичної теми, як «Біла тінь» залишається поки що неперевершеною серед творів письменника, присвячених сучасній, проблематиці.

Проте детальніше будемо вести мову про художні достоїнства роману «Яса» в наступному розділі.