Сила творчості. Микола Бажан

(9 жовтня 1904 — 23 листопада 1983)

З юних дебютантів другої половини двадцятих років Бажан єдиний устиг за короткі п'ять хвилин до «дванадцятої» (1928 — 1931) вивершитись на богатиря поезії нашого сторіччя. Його виступ із першою книжкою стався в час, коли кремлівський Вій уже показав пальцем на викритого Кагановичем автора «Синіх етюдів» і «Камо грядеши». Москва вже йшла в другу фронтальну атаку проти України, і російсько-українська політична, культурна й усяких інших форм війна дійшла критичного пункту. 21‑річний Бажан приєднується до найвідважніших, кличе іти назустріч бурі, «рубати ланцюги причалів»; «в часи смертельного авралу і компаса і серцю метнутись не даси убік». («Нічний рейс», 1927). І дійсно, наступних кількох аварійних років Бажан (подібно як Микола Куліш п'єсами) капітально зміцнює позиції молодого українського відродження своїми найкращими творами — «Будівлі», «Гетто в Гумані», «Розмова сердець», «Сліпці»... Тоді на межі тридцятих років російська радянська поезія вже нічого рівновартного цьому не могла протиставити.

І ще одно диво: серед терористичного шалу московської розплати зумів він уникнути не тільки російської кулі, ґрат чи колючого дроту на Соловках, а й, так би мовити, остатися «при владі», «ходити в білих сенаторських штанах». Його свіжа, могутня суверенна українська сила була врахована і «пошанована» остільки, що коли після поразки він підняв руки, то його Сталін потрактував як маршала, що дав згоду на капітуляцію. Щоб схилити його також до коляборації, то одною рукою йому весь час показують цівку пістоля, а другою дають аж дві сталінські премії, орден Леніна, орден Червоного Прапора, орден Червоного Трудового Прапора, роблять його членом Президії Верховних Рад СРСР і УРСР, членом Академії наук, речником радянської делегації в Об'єднаних Націях, віце-прем'єром України, нарешті, членом ЦК партії. В лютому 1941 вперше в історії КПУ на київському партактиві звіт за конференцію ВКП(б) робить не перший секретар ЦК КПУ (тоді Хрущов), а Бажан, про якого не знали навіть, що він уже став членом партії. Офіційно перша сталінська премія (1946) була за антинімецькі «Клятва» (1941), «Данило Галицький» (1942) і «Сталінградський зошит» (1943). А друга — за антианглійські «Англійські враження» (1948). Але фактично сталінські премії Бажан, як і Тичина та Рильський, здобув головно одами до Сталіна й Москви («Людина стоїть в зореноснім Кремлі» — 1932, «Клич вождя» — 1939, «Ранок у Горі» та інші). Сюди належать також такі його виступи, як промова в Об'єднаних Націях з вимогою видачі української радянської еміграції Москві (див. «Радянська Україна» за 6 і 7 лютого 1946) чи стаття «До кінця викорчувати буржуазно-націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури України» («Радянська Україна», 17 листопада 1946). Чи мусів поет платити ще якусь «дань» за своє життя? Хто знає культурну й національну вартість «Соняшних клярнетів» і «Замість сонетів і октав» чи «Розмови сердець» і «Сліпці», той може повірити, що навіть для Москви і Сталіна оди Тичини, Рильського і Бажана прямим катам України і культури — ціна фантастично найвища — ціна духового єства людини і нації. Такі речі були можливі тільки на вістрі ножа при горлі, коли навколо росли гори трупів. Ще в 1934 році, після загибелі кількох мільйонів українців і перших віршів Сталінові, Москва ясно грозила поетові: «Тільки зрозумівши катастрофу, яка чекає тих, хто відірвався від широкого шляху пролетарської революції, може Бажан досягти переломового пункту в його творчості» («Червоний шлях», ч. І, 1934, стор. 186).

Народився Бажан 9 жовтня 1904р. в Кам'янці-Подільському, але його юнацькі роки пройшли в Умані. Батько його Платон був військовим топографом, за неперевіреними чутками генеральського рангу. Кам'янець-Подільський і Умань — визначні центри української історії і традиції. Тут віяв дух глибокого історичного простору, перехрещувались шляхи впливів грецького та італійського Півдня, католицького Заходу, магометанського і жидівського Сходу. Тут ще були свіжі спомини про останні вибухи козацької України — Гонту, Залізняка, Кармелюка. В Умані під час революції 1917 — 1921рр. кипіла місцева національно-державна і культурна ініціятива, тим часом як через місто проносилися найрізноманітніші воєнні вихори — галицькі Січові Стрільці і Махно, німецькі гусари смерти і полки Тютюнника, денікінська біла гвардія і кіннота Котовського. Гостював тут довго і театр Леся Курбаса (1919 — 1920).Десь коло 1922 року Бажан, що закінчив Уманський кооперативний технікум, їде до Києва учитися тут в Кооперативному інституті, а потім в Інституті зовнішніх зносин. Семенко вводить Бажана в літературне життя (перший друкований вірш Бажана «Сурма юрм» у «Жовтневому збірнику панфутуристів», Київ, 1923). Та куди більший вплив, ніж Семенко, мали, мабуть, на юнака експресіоністичні вистави Курбаса в «Березолі», а пізніше Олександер Довженко, з яким Бажан познайомився, працюючи у ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). Бажан був одним із перших відкривачів і захоплених пропагандистів геніяльного кіномистецтва Довженка, а пізніше видав книжку про нього (О. ДОВЖЕНКО. Київ, ВУФКУ. 1930, 32 стор.).

Листи Хвильового до літературної «молодої молоді» та запекла дискусія навколо них остаточно розлучають Бажана із футуризмом, і він опиняється в числі 25 «вільних академіків», що утворили ВАПЛІТЕ. Роки життя в Харкові і співпраці з Хвильовим і «романтиками вітаїзму» під постійним вогнем партійної критики були найпліднішими творчими роками в усьому дотеперішньому житті Бажана.

Перша книжка поезій Бажана «17-й патруль» (Харків, «Книгоспілка», 1926, 68 стор.) позначена впливами футуризму, конструктивізму, завдяки яким Бажан уник утертих шабльонових колій попередньої української поезії. У другій книжці «Різьблена тінь», лірика («Книгоспілка», 1927, 32 стор.), Бажан здає в архів і футуризм, намацуючи свій власний експресіоністично-барокково-романтичний стиль і охоплюючи великий круг українських тем. Все це була лише підготовка до справжньої сенсації літератури того часу — книжок: «Будівлі» (1924), «Дорога» (1930), підсумкова збірка «Поезії» (Київ, «Книгоспілка», 1930, 64 стор.); також велика історична поема «Сліпці» (нам доступні лише дві її перші частини з «Життя й революція», 1930, чч. 7 і 8-9 та 1931, чч. 1-2 і 3-4). Тут Бажан іде по найвищих верхів'ях, його суверенність проявляється в усіх напрямах. Поет, що горів спрагою політичного і культурного відродження та пориву своєї нації із тюрми в майбутнє, з якоюсь нелюдською силою дає анатомічний розтин свого — чужого — світового «гетто», розкриває «хитливість і жах» шовінізму «всіх рас і натовпів»: «на інших нивах родиться твоє прийдешнє, замучений, знеславлений народе!» («Гетто в Гумані», 1928).