Олександр Білецький

У 1937р. О. І. Білецькому було присуджено — без захисту дисертації, за сукупністю праць — учений ступінь доктора філологічних наук, у 1939р. він обирається академіком АН УРСР, у 1946р. — членом-кореспондентом АН СРСР і в 1958р. — дійсним її членом. 1941р. йому присвоєно звання заслуженого діяча науки УРСР. П. Г. Тичина висував в 1946р. кандидатуру О. І. Білецького на пост віце-президента Академії наук УРСР.

Білецький постійно вів науково-організаторську роботу, яка особливо активно розгортається тоді, коли він почав працювати в Науково-дослідному інституті Тараса Шевченка, створеному 1926р. в системі Наркомосу УРСР і пізніше, в 1936р., переданому у відання Академії наук України. Очолював в 1939 — 1941 pp. і з 1944р. до кінця життя Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Виконував обов'язки віце-президента АН УРСР (1946 — 1948), члена Президії АН УРСР (1948 — 1952), головного редактора журналу «Радянське літературознавство» (з часу його заснування — 1957) та ін.В поле зору О. Білецького як дослідника літературної давнини потрапляють: перекладна література періоду XI — XIII ст., зародження драматичної літератури на Україні, російська література на рубежі XVII і XVIII ст., «Повчання» Володимира Мономаха і «Слово о полку Ігоревім» (1947), діяльність Івана Вишенського, Григорія Сковороди, Симеона Полоцького (з цієї теми залишилося лише чотири статті, а рукопис монографії загинув під час війни). Він є автором розділів, присвячених українській літературі періоду XIV — XVIII ст. у двотомній «Історії української літератури» (1954); праць про стародавню писемність; складає найповнішу за обсягом охопленого матеріалу «Хрестоматію давньої української літератури (Доба феодалізму)» (два видання — 1949, 1952); пише статтю «Слово о полку Ігоревім та українська література XIX — XX ст.» (1959).

Йому належать такі літературознавчі роботи, як стаття «Стан і проблеми вивчення давньої української літератури» (1959), стаття «Судьба большой эпической формы в русской литературе XIX — XX веков» (1948), тези «Русская литература и античность» (1961).

Багато працює Білецький над дослідженням творчості О. С. Пушкіна: перша пушкінознавча робота («К истории создания «Капитанской дочки») з'явилася в 1930р., останні — в середині 50-х років; створено працю «Гоголь і Пушкін»; аналіз віршів «Я помню чудное мгновенье» і «Анчар» здійснено в розвідці «Из наблюдений над стихотворными текстами А. С. Пушкина».

Він публікує також роботи, присвячені вивченню дожовтневої української літератури: статті «Українська література серед інших літератур світу» (1958), «До питання про періодизацію історії дожовтневої української літератури» (вперше надруковано в 1963р.); зокрема, дослідженню російсько-українських літературних взаємозв'язків: «Шевченко и русская культура» (1939), «Леся Українка і російська література 80 — 90-х років» (1948), «Пушкін і Україна» (1954), «Гоголь і українська література» (1954), «Шляхи розвитку російсько-українського літературного єднання» (1955), «До питання «Іван Франко і російська література» (1956).

Велика кількість робот присячена вивченню творчості того або іншого письменника XIX — початку XX ст., з'являються такі літературознавчі портрети:

—       І. П. Котляревський («Українська література серед інших літератур світу», стаття «Энеида» И. П. Котляревского» (1961));

—       Г. Ф. Квітка-Основ'яненко (стаття «Українська проза першої половини XIX століття (від Г. Квітки до прози «Основи»)» (1960));

—       І. С. Нечуй-Левицький (робота «Іван Семенович Левицький (Нечуй)» (1956 р.));

—       Леся Українка (одна із статей — «Антична драма Лесі Українки («Кассандра»)» — з'явилася ще у 1929р.);

—       Т. Г. Шевченко (праці «Тарас Шевченко» (1939), «Шевченко и мировая литература» (1939), «Шевченко и русская культура» (1939), «Русские повести Т. Г. Шевченко» (1948), «Світове значення творчості Шевченка» (1951), «Шевченко і слов'янство» (1952), «Завдання і перспективи вивчення Шевченка» (1961));

—       Іван Франко (праці «Художня проза І. Франка» (1956), «Франко й індійська література» (1956), «Світове значення Івана Франка» (1956), «Проблеми радянського франкознавства» (1956), «Поезія» (1958) та нарис «Шляхи розвитку дожовтневого українського літературознавства» (1959))

—       Павло Тичина (літературознавчий портрет 1957р.);

—       Максим Рильський (літературознавчий портрет 1960р.).