Літературно-публіцистичні твори ХV - початку ХVII ст. Полемічні твори України

ПЛАН

Вступ

1. Поняття полемічних творів 15-початку 17 ст.

2. Полемічні твори І.Вишенського

3. Літературно-публіцистичні твори

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Українська церковно-полемічна література XVI-XVII століть виникла й розвивалась як один із засобів захисту православ'я від католицизму, який прагнув підкорити українську церкву владі Папи Римського, від примусової полонізації українського народу.

Під полемічною літературою розуміють сукупність художньо-публіцистичних творів, які були написані у формі церковно-історичних трактатів, відкритих листів, послань, промов. Така форма літератури закликала до дискусії, суперечки протилежних сторін, тобто до полеміки. Звідси, на мою думку, і виник термін "полемічна література".

Полемічні твори досліджуваного періоду нерідко виходять за межі церковних суперечок, богословських дискусій. У них виразно проступають риси викривальні, відчувається голос полеміста на захист пригноблених верств населення, бідного і нещасного селянина.

1. Поняття полемічних творів 15-початку 17 ст.

Поштовхом до полеміки стала книга польського пропагандиста католицизму, противника православ'я Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577), яка по суті була ідеологічною основою Брестської унії (1596). Ціла низка творів, наприклад полемічне "Посланіє до латин из их же кніг", з'явилося як відповідь на цю книгу П. Скарги. На захист православної віри піднялися православні священики, просвітителі XVI-XVII століть, перед якими стояло завдання - у словесному поєдинку викрити й засудити церковну унію, висміяти зрадників-уніатів.

Церковно-релігійна боротьба довкола Берестейської церковної унії, яку повели православна шляхта, братства на терені політичному в сеймі, сеймиках, а також протестами і позовами в судах, поведена була також і на літературному полі, в творах полемічних. В Польщі тих часів існувала широка свобода писаного й друкованого слова, не було попередньої цензури творів, — отже і полемічна література вже в XVI в. (найбільше поміж католиками і протестантами) була сильно розвинена. Полеміку в унійній акції розпочав єзуїт Петро Скарга в р. 1577. Досвідчені в полемиці з протестантами, оо. єзуїти, з проголошенням Берестейської унії, унійну й католицьку пропаганду широко ведуть друкованим словом, у формі проповідей, публікацій, брошур, послань, цілих науково-богословських творів. Писали в цьому часі Петро Скарга (особливо в обороні Берестейського унійного собору), Іпатій Потій (найбільш плодовитий автор в цьому часі з боку уніятів), Йосафат Кунцевич, Лев Кревза і інш. Цієї літератури, писаної й ширеної освіченим (між інш., Іпатій Потій вчився в кальвінській школі кн. Радивила, потім в Краківській академії, до 33 року життя був протестантом), випробованим в дискусіях супротивником, не можна було замовчати, бо ж вона, за словами сучасників, „сіяла развращеніе", не протиставши якому, ,,ми, православні, в кінець розійдемося, у відступстві римського послушанія"... Так повстає православна полеміка з латино-уні-ятами, яка з кінця XVI в. тягнеться (з незначними перервами) до початку XVIII віку.

Вже в часі до 1620 р. повстає ця українська церковно-полемічна література двох родів. Перший рід її — це твори, що не мають науково-богословського характеру, прості, близькі народ-ньому розумінню, а ще більше народньому серцю. Оскільки прості православні люди не стільки розумом, скільки серцем відчули неправду й несправедливість, нанесену унією їхній вірі, їхній прадідівській Церкві, — то ці твори були відповіддю на ображене релігійне почуття народу. Писали їх люди не вчені, але начитані в Св. Письмі, в церковно-богослужбових книгах, в тодішніх збірниках мішаного релігійно-морального змісту. На латино-уніятські напади вони відповідали не науково-богословськими трактатами, бо відкрито визнавали, що „риторського наказанія і ремесла не причасні і хитро-діялектичних засобів чужі", — але силою свого переконання в правдивості віри батьків, глибокою відданістю традиціям православія в українськім народі, перенесенням часто предмету спору з области умово-спекулятивної в область моральних поглядів і відносин, що відповідало й народнім поглядам на речі. Ось тому ці твори були так близькі й дорогі масам українського православного народу та осягали свою ціль — охоронити православних від навернення їх на унію.