Гриньків Дмитро Дмитрович – поет рідного краю

Реферат на тему:

Гриньків Дмитро Дмитрович – поет рідного краю.



Поет, прозаїк, громадський діяч Дмитро Дмитрович Гриньків народився в селі Марківка Коломийського району 11 червня 1948 року.

В рідному селі закінчив восьмирічну школі і продовжив навчання у пече ніжинській середній школі. Одинадцять класів закінчив в 1966 році, після чого поїхав у місто Дніпропетровськ, де трудився слюсарем-складальником у тресті “Дніпробудмеханізація” на заводі, що виготовляв необхідне обладнання з металу для новобудов міста – ковші до грейдерів, захвати для підйомників, сміттєпроводи для висотних будників, ворота та пристрої всілякої підйомно-кранівної техніки.

У червні 1967 року ба призваний в ряди Радянської армії, в якій прослужив до листопада 1969 року. На службі закінчив курси командирів взвода танкових частин і йому було присвоєно звання молодшого лейтенанта запасу. На службі здобув звання майстра водіння плаваючих танків ПТ-76.

Після служби в армії знову повернувся на районно-ремонтний завод у Дніпропетровську, але вже в квітні 1970 року виїхав до Печеніжина на Прикарпаття.

Влаштувався на роботу в БУ-112, пізніше ПМК-67 слюсарем.

В 1971 році поступив у Івано-Франківський інституту нафти і газу на енергетичний факультет. Закінчив три курси вечірнього факультету цього інституту в м.Коломиї. Вже пізніше йому вдалося закінчити навчання у економіко-правовому інституту м.Чернівців в 1999 році і здобути фах правознавця.

Організував і очолив підпільну націоналістичну групу студентів і робітників під назвою “Спілка української молоді Галичина”, яка мала на меті боротися проти засилля русифікації України та за самостійну собору суверенну Україну.

Після того, як при допомозі агентури КДБ організація була викрита, у березні 1973 року був арештований і серпні цього ж року засуджений на 7 років таборів суворого режиму. Покарання відбував у Пермській області в селищі Кугіно, де в середовищі українських поетів Ігоря Калинця, Тараса Мельничука, Олекси Різників та критиків і літературознавців Євгена Сверстюка і Івана Світличного розпочав свою літературну діяльність – писав повісті і вірші. Зокрема там були написані ним віршовані цикли “Камерний цикл”, “Повстанський цикл”, “Фрески року” та різні новели.

Після повернення з неволі у 1978 році влаштувався на роботу токарем на завод “Коломиясільмаш”, де пізніше став наладчиком напівавтоматів, а у 1991-94 рр. Майстром-бригадиром в механічному цеху цього заводу.

Продовжував займатися літературною діяльністю і написав повість для юнацтва “Бриндушки на роялі”, повість-фантазію “Гіпотеза Кларка”.

В 1984 році організував літературний клуб “Ватра Довбуша”, але після того. як був викликаний на допити у 1986 році клуб припинив своє існування.

Був головним редактором і засновником літературно-мистецького альманаху “Карби гір”, що видавався підпільно з 1984 року і розповсюджувався не тільки в області, але й по всій Україні. Альманах виходив не періодично. А пому вийшло всього 8 чисел. Останнє число було видано у 1989 році.

Разом з правозахисниками Січком Василем і його батьком Січком Петром видав альманах Досвітні вогні”, що видавався теж підпільно у Коломиї і м. Долині Івано-Франківської обл. У 1988-89 рр.