Творчість Б.Бастюка
Творчість Б.Бастюка
З роками Б.Бастюк з роками все рідше звертається до поезії і все частіше плекає слово прозове. І це зрозуміло: “літа до суворої прози схиляють”. Під його пером народилися чудові новели і оповідання з сільського життя, позначені тонкою іронією і глибоким трагізмом, крізь призму яких він сприймає земне життя. Цих творів давно уже набереться на солідну книжку, але вони також, як і збірка “Цілушка”, чекають свого часу. Напівдорозі до читача й великий епічний роман “Сопигора”. Перша частина його публікувалася в журналі “Тернопіль”, викликала схвальну реакцію читачів і була відзначена престижною літературною премією ім. Братів Лепких.
“Сопигора” – це погляд на історію нашого краю, суперечливу і складну, драматичну і трагічну, розказану людиною небайдужою і здатною на глибоке співпереживання. Таких творів у нашій літературі начебто немало, але коли інші прозаїки тяжіють до епічного мислення і широких глобальних картин, то Б.Бастюк ніби поглядає на все з вузького віконця селянської хати. Це дозволяє йому побачити найважливіше і найпосутніше, роздивитися кожного з своїх героїв ніби під мікроскопом, не пропустити найменшої подробиці з сільського життя. Фахова і зацікавлена розмова про”Сопигору”, звичайно, ще попереду. Але вже сьогодні можна з певністю сказати, що цей твір назавжди залишиться в історії нашої літератури як правдива і високохудожня розповідь про галицьке село – ту живу клітинку України, в якій, мов світ у краплі води, відбилася доля роду і народу.
Та чи не найбільше поталанило гумористичним творам Богдана Бастюка. Саме вони завоювали прихильність десятків тисяч людей і принесли авторові справжню, а не дуту популярність. Завдяки майстерному виконанню Грицька Драпака, іскрометний гумор поета веселить і допомагає жити усім, хто шукає розради, втіхи і водночас відповіді на непрості питання нашого суперечливого і дурного, як сказав би Арсен Паламар, життя. У гуморесках Бастюка спонтанно б’є народний гумор, дотепне слово, несподіваний погляд на об’єкт осміяння. В основі більшості гумористичних творів Бастюка лежить апробована часом співомовка і може скластися враження, що поет відстає від часу. Та насправді він прагне дати давній формі нове життя, добре розуміючи, що перемагає у творчості той, хто засвідчує неперервність народної традиції, а не ігнорує її. На закиди псевдоноваторів поет відповідає так:
Хай гумор – другорядне щось...
На жаль, я чую це, мов зчовгану платівку.
Але: серйозний інструмент рояль,
А скрипка й бубон – в більшім пошанівку.
Гумористична тріада Богдана Бастюка “Сільська аеробіка”, “На кривому цвяшку” і “Для дорогої родини” (усі книги видані в Тернополі) засвідчила, що в українській гумористиці появився автор талановитий, дотепно-вибуховий, з тонким відчуттям комічної ситуації і вмінням навіть про серйозні речі повести веселу розмову. Це не означає, що він усе пародіює і осміює, з усього кпинить і кожного піднімає на глузи. Далеко ні! Сміх Бастюка дозволяє нам вистояти, побороти зло і тимчасові труднощі, зрештою, допомагає просто вижити. І це не перебільшення, бо в нинішній ситуації, перефразовуючи Ліну Костенко, “коли душа пройшла всі стадії печалі, тепер лише сміятися пора”. І що дуже важливо, поет смішить нас не просто ради самих веселощів, хоча є в його доробку і звичайні анекдотичні твори, а для того, щоб сатирою підкреслити трагічність окремих ситуацій і земного життя загалом. Це непросте мистецтво, як, зрештою, усе мистецтво сміху. Кращі твори сміхотворця, такі як “Корида”, “Ми із Блейком Керрінґтоном”, “Гробівець”, “Сусіди” – це речі майже хрестоматійні, колись вони увійдуть в кращі антології українського гумору і сатири кінця ХХ століття. І важко сьогодні знайти людину, яка почувши уже саму їх назву, подумки не усміхнулася.
Може видатися, що розсмішити людину просто. Візьми анекдотичну ситуацію, заримуй її, приперчи, додай трішки перцю і солі – і готово. Але далебі. Скільки сьогодні навіть обдарованих людей беруться за гумористичне перо і терплять невдачу. Анекдот залишається тільки анекдотом. Інколи доволі смішним, але й тільки. У Бастюка не те. У нього є глибина і щось невловиме, що змушує нас не тільки сміятися чи реготати, а й задумуватися над осміяним.
Б.Бастюка єднає щира творча дружба з Грицем Драпаком. Саме завдяки майстерному сценічному виконанню Драпака твори тернопільського гумориста веселять, без перебільшення, не тільки усю Галичину, а й Україну. Але ця творча дружба швидко розпалася б, якби не була взаємовигідною, не спонукувала обох до співтворчості. Саме завдяки Бастюку Драпак зумів суттєво покращити свій імідж і від примітивних усмішок, що кпинять над простакуватістю і тупістю галичанина, перейшов до речей справді глибоких і неперебутніх, хоч і не менш смішних. Хочеться вірити що у цієї дружби буде щасливе і гарне продовження, бо сьогодні Б.Бастюк уже здебільшого пише для Драпака і “під Драпака”, а репертуар Драпака без усмішок Бастюка й уявити неможливо. Це означає, що два майстри знайшли один одного.У нас за радянських часів усталилася традиція формувати так звані творчі обойми – чи то поетів, чи гумористів, чи прозаїків. У ці обойми, зрозуміло, потрапляли найбільш пробивні і завзяті письменники, вміло використовуючи вигідні знайомства. Б.Бастюк ніколи не потрапляв у ці обойми і сьогодні цим вельми гордиться, бо це була б данина зрадливій і скороминущій моді. А він, як мудрий і розважливий селянин, ніколи не працював на минуще, а на її величність Вічність, дорогу якій простеляє одна загальнолюдська любов.