Твір-розповідь про Т.Г.Шевченка

Т.Г.Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.

Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор “Кобзаря” виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури така ж, як роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в сім'ї кріпаків поміщика В.В.Енгельгардта. В 1822 р. батько Григорій Іванович Шевченко віддав його “в науку” до дяка в селі Кирилівка (куди переїхала родина) Павла Рубана, на прізвисько Совгир. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики.

По смерті матері Катерини Якимівни (1823), а згодом і батька (1825), Тарас деякий час був “школярем-попихачем” у дяка І. Богорського. Вже в шкільні роки у нього проявилися здібності до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” (Шевченко Т. Автобіографія // Повне зібр. творів: У Т.6. - К., 1963. - Т. 5. - С. 250. Далі при посиланні на це видання зазначаються том і сторінка) і вперто шукав у сусідніх селах учитель малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

Дитячі враження залишили глибокий слід у свідомості Шевченка й мали величезний вплив на формування його особистості й на всю творчість. Уже в дитинстві він відчув на собі, що таке кріпацтво, свавілля поміщиків, знущання сильного над слабким, голод, сирітство й виснажлива праця.

Ще хлопчиком Тарас полюбив чарівну народну пісню, чув від кобзарів думи та історичні пісні, які знайомили його з героїчним минулим рідного краю.

Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, засвідчує характер незвичайний, натуру чутливу і вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену й водночас непокірливу, вольову й цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе

Наприкінці 1828 р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшаній, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові литовського військового губернатора П. Енгельгардту. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”. У березні 1829 р. Тарас супроводжує жалобний повіз із тілом старого пана через Київ у село Чижове на Смоленщину (місце поховання), а звідти з майном молодих панів прибуває на Гродненщину, до маєтку тестя П. Енгельгардта. І лише на початок вересня опиняється у Вільно, де служив його пан.

Там він виконує обов'язки козачка в панських покоях, а у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Згодом його віддають учитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Йогана-Батіста Лампі молодшого (1775—1837), який з кінця 1829 р. до весни 1830 р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (?—1835), професора живопису Віленського університету. Після початку “листопадового” польського повстання (1830) литовський військовий губернатор О. Римський-Корсаков змушений був піти у відставку. 9 лютого 1831 р. прибув до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Невдовзі помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.

У 1832 р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В.Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Невдовзі Шевченко познайомився з учнем Академії мистецтв І.Сошенком. Він і його товариш художник А. Мокрицький багато роблять для полегшення долі юнака, знайомлять його з Є.Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським, які відіграли в житті Шевченка надзвичайну роль,— викупили його з кріпацтва (1838).21 травня 1838 р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним із його улюблених учнів, одержує срібні медалі за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М.Луніна, А.Лагоди, О.Коцебу та інших, автопортрети). І саме в цей час прокидається його поетичний талант.