Могутній і рідкісний талант Остапа Вишні

У цей період Держлітвидав здійснює семитомне видання творів письменника.

Усмішки Остапа Вишні знаходять висок оцінку й межами Радянського Союзу. У цей період (1944-1956 рр.) письменник створює чарівні “Мисливські усмішки”. В них розкрита краса людської душі та природи. Кожна усмішка неначе списана з голосу. В ній є оповідач, відчуваються його розмовні інтонації, міміка, є також слухач-заохочувач.

Він запитує, дає поради, рекомендації.

Величезна популярність і живучість творчості Вишні зумовлюється насамперед могутнім і рідкісним талантом письменника; по-друге, глибоким і тонким знанням народного життя. Письменник знав його не по книжках і переказах, ні – він був сам живою і дуже чутливою частиною цього життя, він сам вийшов з його глибин.По-третє це пояснюється ще й тим, що письменник мас дуже тонко відчував гумор, блискуче знав його природу і його закони.

Павло Михайлович не раз говорив своїм молодим собраттям по жанру: література, а передовсім гумор, це дуже делікатна штука: недобереш – погано, перебереш – ще гірше.

Треба, щоб було “саме враз” . Цього неписаного закону Вишня скрупульозно дотримувався у своїй творчості завжди.

М.Т. Рильський писав, що Вишня, органічно поєднує в своїй творчості новий соціалістичний зміст з глибоким національним характером.

Це – український письменник, передовсім український у своїй далеко не добродушній сатирі, у своїй ласкавій і соромливо ніжній ліриці”.

Остап Вишня – зачинатель українського радянського гумору і сатири. Його творчість становить собою своєрідного шляху нашого народу, починаючи з перших років соціалістичних перетворень.

Сатирик і гуморист зріс на грунті усної народної творчості та кращих здобутків російської і української класичних літератур. Він підніс і творчо розвинув їхні славні традиції, ставши письменником-новатором, творцем якісного нового, оптимістичного та виховного сміху.

“Мабуть, з часів Котляревського, - говорив Олесь Гончар, - не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялася знову в прекрасній творчості Остапа Вишні.

Остав Вишня – життєлюб і оптиміст. У найскладніших умовах він ніколи не втрачав віри в людину, в її душевну красу, творчу вдачу. Павло Михайлович любив природу шанував, знав і, що найголовніше, відчував народну пісню, дотеп та гумор.

Він був незвичним мисливцем, незрівнянним оповідачем, щирим другом.

Але був ще інший Остав Вишня – жорстокий і невблаганний, нещадний і нестримний у своєму гніві. Це тоді, коли він боровся з ідейними ворогами чи тими покручами, що з’являються ще в нашому житті.

У робочому кабінеті письменника, над його письмовим столом, висів аркуш паперу, а на ньому чіткі машинописні рядки.

“Мої друзі”, будь вони тричі прокляті!”...Далі йшов список тих “друзів”, яким Павло Михайлович посилав своє прокляття. То бюрократи, окозашелювачі і підлабузники, спекулянти, відверті мерзотники і замасковані паразити, затискувачі критики і псевдовчені, грубіяни та аліментники. А нижче, наче клятва:

“Про це я, нещасний, повинне думати і писати...”.

Таким, - щирим і непримиренним, лагідним і гнівним – увійшов Остав Вишня в наше життя і в нашу літературу.