Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843)

Не надивлюся я, создатель,

Какой у нас мудрёный век:Актер, поет й заседатель —

Один й тот же человек.

Докладніше слід сказати про Квітчину літературну працю,

про вивчення ним побуту, звичаїв народу. Мало не в кожну

неділю його бачили на базарі, де він вслухався в народну мову,

заносив у свій записничок крилаті вирази, прислів'я, приказки;

записував і розповіді візника Лук'яна, сусідів, односельців.

Тож Квітка, як пише його біограф, «наче та бджола, наносив

у свої драми та оповідання багато солодких щільників з квіт­

частої ниви української народної поезії». І «Маруся», і «Сер­

дешна Оксана», і «Сватання на Гончарівці» — то все квітки

з тієї ж пісенної ниви.

У Харкові Квітку знали як людину, охочу до веселого дотепу, жарту, як автора влучних анекдотів, та найбільше поважали його за чуйне серце, простоту і незрадливу любов до Харкова. Дружина Квітки, з якою він був щасливий, не раз пропонувала переїхати на постійне життя до Петербурга, та він на це не міг пристати, бо не уявляв собі, як можна жити без України. Харківські багачі насміхалися з того, що Квітка не мав свого кухаря, жодного кріпака.

Зустрічаючись із фактом свавілля й жорстокості поміщиків, Основ'яненко захищав селян, а одного разу навіть надав при­тулок кріпачці, яка ледь живою утекла від лютого кріпосника, що на смерть закатував її чоловіка й сина. Іншого разу Григорій Федорович справедливо розглянув скаргу селян на поміщика, який за найменшу провину заковував селян у кайдани. Письменник-гуманіст усіляко підтримував таланти з народу. Нап­риклад, коли в юного маляра крамничних вивісок він помітив талант художника, за власні кошти готував його до вступу в Академію мистецтв. Квітка дуже любив дітей, ладен був для них годинами розповідати смішні історії, казочки, організову­вати забави, влаштовувати феєрверки.

Повістяр з Основи помер на 65-му році життя. На велелюд­ному похороні в присутності тисяч харків'ян і хліборобів з приміських сіл Ізмаїл Срезневський сказав:

«Пам'ятай, Україно, цю могилу:

тут похований той, хто,

оживлений лю­бов'ю до тебе,

захищав твій звичай та мову».

Пам'ятаючи й шануючи Квітку-Основ'яненка, ми вивчаємо в школі його життя і творчість. Близько 80 прозових і дра­матичних творів українською та російською мовами написав Квітка. Частина їх не витримала проби часу і зараз цікавить тільки істориків літератури. Але досі читають і, напевно, зав­жди читатимуть «Марусю» й «Щиру любов», «Сердешну Ок­сану» й «Козир-дівку», «Конотопську відьму» й «Пана Халявського». І сьогодні глядач охоче дивиться вистави чи фільми «Шельменко-денщик» та «Сватання на Гончарівці». Крім про­зових і драматичних творів, Квітка писав епіграми, фейлетони, публіцистичні статті та наукові нариси.