Сучасні українські поети Ярослав Ярош і Богдан Радиш

БОГДАН РАДИШ

Народився стуленої осені 1934 року, якраз на Дмитрія, себто 8 листопада, у селі Рожневі, у хаті під заржавілою стріхою, над річкою Рибницею. За хатою поле, перед хатою зарінки, луги, річка, а далі — гори, ліс. З ранньої весни до літа не вгаває соловейкова радість і печаль. Жайвір тримає на крихітних крильцях велике голубе небо. Воістину райський куточок України.

Від хати — стежка, а далі — гостинець — дорога, якою вперше пішов до школи. Це було у важко­му 1942 році.

Війни і страх голоду і смерті — ось таке моє дитинство. Обідране, невтішне, обкрадене.

В 1950 році поступив до Косівського училища декоративно-при­кладного мистецтва. Перед дивом творчості народних майстрів-різьбярів оторопіла тоді моя, ще дитяча душа. Тут відбулася перша зустріч з великим мистецтвом, з відомими художниками Володимиром Гузом та Євгеном Сагайдачним, що стають моїми вчителями.

Вивчення світового та українського мистецтва, гуцульського народ­ного мистецтва роблять своє. У цьому мистецькому оточенні відчув своє друге народження. З'являються проби пера, — крилатий голубий кінь несе мене у дивовижну країну Поезія.

1954 рік позначений початком військової муштри у радянській армії. Довелося змінити пензель, різець і перо на гайки, болти і мото­ри (автомеханік спецавтотранспорту). Військова служба в Росії, а потім — у Польщі.

У 1957 році повертаюся в рідне училище і через рік, в 1958 році, закінчую його.

Тепер дорога — гостинець веде мене до Криму, в м. Алушту, за на­правленням на роботу. Білі магнолії південного берега Криму здалися перед притягуванням Карпатських смерек і, через два роки, в 1960-му повертаюся знову у рідні мені Карпати, в Косів, на Гуцульщину. Тут викладаю в Косівському училищі курс композиції, одночасно пишу поезії. Вони з'являються обласних та республіканських виданнях: «Літературна Україна», “Україна», «Жовтень», «Дніпро», «Перець», в щоквартальнику «Поезія” в колективних збірниках: «Зорі назустріч», «Суцвіття», «Перевал».

Запланована на 1969, а потім перенесена на 1971 рік перша поети­чна книжка «зарізана» після Хрущовської «відлига». Мене звинувачу­ють в оспівуванні невідомо чиїх Карпат і смерек, знаходять, що з моїх текстів не видно, що ці Карпати та смереки є радянські. Мене звину­вачують в тому, що я надто захоплююсь своїм, не пишу про інтернаціональне. Так перша книжка «обскубана» побачила світ через 12 років, аж у 1979 році.

Після того, як за мене заступилися Київські письменники, найбільше А. Кацнельсон, майже одна за одною, з'являються книжки поезій «Калинова галузка» (1982), «Малюнки на променях» (1984), «Полум'я пам'яті» (1985).

1990 року виходить нова книжка поезій «Щедре світло землі».

У ці економічно скрутні часи завдяки допомозі спонсорів вийшли поетичні збірки «Сподівання і сум» (1994), «Сльоза на камені» (1995), «Чумацький віз» — нова книжка, що дасть Бог, побачить світ.

В 1983 р. став членом Спілки письменників України.

Композитори пишуть пісні на мої тексти. Серед них Лев Димін-ський, Володимир Спольницький, Євген Боднаренко, Володимир Дом-шинський, Тетяна Стасюк, Остап Гавриш, Мирослав Дзьоба та ін.

Нині очолюю колектив Косівської Центральної бібліотеки та ра­йонну організацію Всеукраїнського Товариства «Просвіта» їм. Тараса Шевченка.

Допомагаю виховувати онучку Оленку та онука Богданчика.