Роль Івана Котляревського у розвитку української національної літератури

У 1827-1835 рр. І.П.Котляревський обіймав посаду попе­чителя “богоугодних закладів”, виявляючи і тут своє гуманне ставлення до простих людей, прагнення полегшити їхнє становище. 1835 р. письменник через хворобу йде у відставку. До останніх днів життя І. П. Котляревський працював на літе­ратурній і науковій ниві, підтримував творчі контакти з передо­вими людьми Росії.

Помер письменник 10 листопада 1838 р. в Полтаві, де і похо­ваний на міському кладовищі.

2. І.П.Котляревський – засновник нової української літератури. Його поема “Енеїда”

Літературний доробок І.П.Котляревського складається з поем “Енеїда”, “Пісні на Новий 1805 рік князю Куракіну”, а також п'єс “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник” і перекладу росій­ською мовою “Оди Сафо” - твору давньогрецької поетеси Сапфо.

Поема “Енеїда” вперше побачила світ у Петербурзі 1798 р. без відома автора, з ініціативи і на кошти багатого конотопського поміщика М.Парпури, який жив тоді в столиці й займався видав­ничою діяльністю, відаючи друкарнею Медичної колегії. Поема вийшла під назвою “Малороссийская Энеида в трех частях” (на титульній сторінці – “Энеида на малороссийский язык перелициованная И.Котляревским) з присвятною сторінкою “Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается”. Друге видання “Енеїди” з'явилося в Петербурзі 1808 р., трете, тепер уже підго­товлене автором і доповнене четвертою частиною, появилося 1809 р. Повний текст поеми під назвою “Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским” був опублі­кований в 1842 р. в Харкові, вже після смерті письменника.Вихід у світ “Енеїди” став епохальним явищем в історії укра­їнської культури, визначною подією в духовному житті народу. З'явилася книга, що ставила ряд важливих суспільних та есте­тичних проблем. В основу її І.П.Котляревський поклав сюжет класичної поеми “Енеїда” римського поета Вергілія, написавши цілком самобутній, оригінальний твір.

Вергіліева “Енеїда” — поема героїчна: в ній оспівувалися подвиги мужніх троянців, освячувалась влада цезарів і утверджува­лося “божественне" походження римських імператорів. Викори­стовуючи фабульну канву Вергілієвоі поеми, І.П. Котляревський переробив оригінал, переосмислив його патетичну тему в підкреслено зниженому плані, дав йому нове своєрідне на­повнення. Велична Вергілієвої епопеї під пером українського пое­та перетворилась на веселу, бурлескну розповідь, вражаючу своєю дотепністю, витонченістю спостережень у зображенні українського побуту другої половини XVIII ст.

У Вергілія все підвладне волі богів: доля героїв визначається втручанням “всемогутніх”. Людина - пасивна, безвольна іграшка в руках небожителів, “фортуни”. У Котляревського ж - все соняч­не, земне, люди діють у конкретних реальних обставинах. У світлі багатогранного життя сонм “олімпійців” виглядав кумедно, а їхні “діла” - огидними.

В образах троянців, латинців, карфагенян, сіцілійців та “олім­пійських вершителів” І.П.Котляревський відтворив живу сучас­ність, зобразив яскраві типи представників різних суспільних верств, намалював картини української дійсності свого часу. В полі зору письменника і паразитичне існування поміщицько-кріпосницького стану з його зневагою до народу, честолюбством, амораль­ністю, і продажна хабарницька бюрократично-канцелярська зграя, і попівство – “халтурний рід” - всі оці людські п'явки, кровожери. Перед читачем проходять пани й підпайки, “що людям льготи не давали і ставили їх за скотів”, чиновники різних рангів, судді-хапуги, “які по правді не судили та тілько грошики лупили і одбирали хабарі”, проворні купчики, що “на аршинець на підбор­ний поганий продавали крам”. Всі вони, підступні й нещадні у своїх вовчих зазіханнях, винуватці людського горя, засуджуються автором на “вічні муки”, їхнє місце в пеклі. Особливо дістається жорстоким кріпосникам та їхнім прислужникам: у пеклі їх “мордовали і жарили зо всіх боків”, “залізним пруттям підганяли”.

Гостро-сатирично зображений в “Енеїді” сучасний поетові “Олімп”. Під виглядом міфологічних “можновладців” - богів І.П.Котляревський змальовує феодально-поміщицьку верхівку то­гочасного суспільства. Зевс і весь небесний “синкліт” дуже нага­дують земні “високі сфери” - царське оточення, сенат, департа­менти, міністерства з їхнім пихатим начальством. Тут панують хижацтво, здирство, хабарництво; тут - розпуста, паразитизм, ціл­ковита байдужість до життя простого люду. “Священні” війни ча­сто зумовлені самодурством ”богів” і завдають вони незчисленні страждання людям.

Небесні і земні “державці” намагаються “не звіра - людську кров пролити”. Вони страхом сковують людей. Але письменник проводить думку: якщо страх перемогти, то світліше стане на сві­ті. Еней простий, із здоровим глуздом парубок, дійшов-таки до цього. Замість побожного схиляння перед владарями Еней І.П.Кот­ляревського зухвало звертається до “всемогутніх”, до “громоверж­ця Зевса”.