Валер’ян Підмогильний. Інтелектуальна психологічна проза письменника
У 1930 р. у Москві в перекладі російською мовою виходить його роман «Місто».
На початку 30-х pp. В. Підмогильний стає визнаним авторитетом перекладацької школи в Україні, консультантом з іноземної літератури при видавництві «Рух».
Але попри це письменника викидають з редакції журналу «Життя й революція», а його твори — з журналів і видавництв.
Протягом 1930—1934 рр. В. Підмогильний організовує та редагує видання творів А. Франса (у 25 т.) та О. Бальзака (у 15 т.), перекладає романи Г. Мопасана, твори Д. Дідро та інших.У 1933 р. у «Літературній газеті» друкується новела «3 життя будинку», де яскраво звучить трагічне передчуття: «... Класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати...».
8 грудня 1934 р. письменник був безпідставно заарештований у харківському будинку «Слово» у справі вбивства Кірова. Пройшов крізь закритий суд, вирок без оскарження, заслання до концтабору.
З листопада 1937 р. В. Підмогильного розстріляно на Соловках. Є відомості, що в ув'язненні він написав кілька оповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929», але ці твори очевидно, втрачені.
Посмертно реабілітований В. Підмогильний у 1956 р.
Герої оповідань і повістей В. Підмогильного — живі люди, заглиблені в життя, мислячі, в постійних пошуках відповідей на злободенні питання життя — чи це скалічений робітник («Старець»), чи це гімназисти («Гайдамаки»), чи студенти («На селі»), підлітки («Важке питання», «Добрий Бог»). Коли вони стикаються з дійсністю, а їхніх душах виникає сум'яття, поряд з впевненістю — розчарування в тих ідеалах, які так гучно проголошувалися творцями нового суспільного ладу.
Підмогильний один із перших підняв і проблему голоду, показав причини цієї трагедії («Проблема хліба», «Собака», «Син»), всебічно розкрив тяжкі роки боротьби українського народу з найрізноманітнішими ворогами (власними і зайдами) за свою незалежність, державність («Остап Шаптала», «Третя революція» тощо).
Справедливо писав ще в 50-х роках Г. Костюк у діаспорі: «Підмогильний був яскравою творчою індивідуальністю, цілковито український талант, що надзвичайні події і явища після 1917 року умів спостерігати і оцінювати тверезо, всебічно і практично. Але що головне, так це те, що за багатством подій свого часу він не загубив людини. Він бачив її, розумів і творив її образ в усій суспільній, психологічній складності. Він не любив людини-янгола, бо знав, що людина є водночас і тварина. Він знав людську силу, велич її розуму, її здібності, але також усвідомлював усі її слабості. В цьому — европеїзм Підмогильного».
І цей европеїзм особливо яскраво виражений в його романі «Місто». Проблема міста і села не нова в мистецтві світовому і, зокрема, з українській літературі. По-різному вона розроблялася нашими класиками в XIX ст. Вона гостро постала перед суспільством і на початку XX ст., особливо в післяреволюційний період. Це насамперед проблема нових кадрів, які могли б змінити лице зрусифікованого міста. До міста потягнулася молодь, аби посісти там власне місце: одні мріяли заглибитися в науку, осягнути її, набути певного фаху, набратися розуму, щоб повернутися на село і будувати нове життя, інші просто мріяли “вийти в люди”, зайняти престижне місце, бути на щабель вище простого «селюка». Степан Радченко, головний персонаж роману «Місто», виїжджає з села з єдиною метою — здобути новий фах і повернутися до рідного села з новими знаннями. Настроєний трохи скептично, а то й вороже проти міста, проти тих «безглуздих крамарів учителів, безжурних з дурощів ляльок у пишних уборах». Згодом він змінює свою думку: «Не ненавидіти треба місто, а здобути». Степан розуміє, що сільська молодь може влити в місто свіжу кров, яка «змінить його вигляд і істоту, і він один із цієї зміни, що її від долі призначено перемогти».
Потрапивши в нове середовище, Степан Радченко поступово втягується в нього, стає виразником і захисником того, проти чого ще так недавно виступав. Згодом Радченко навчається в технічному вузі, захоплюється літературним життям, стає відомим письменником, входить в коло критиків. Підмогильний подає життя багатьох прошарків киян, в тому числі і літературні угруповання, зокрема через образ критика Світозара та поета Вигорського.
Поступово помічаємо, як змінюється і душа Степана. Неоднозначне виступає він у романі. В його душі постійно борються Добро і Зло. І в дечому він вагається, але все частіше може переступити через власне сумління, моральні принципи заради поставленої мети. Може, навіть принести в жертву людину і від цього не буде страждати. Отже, це неординарна особистість, не позбавлена волі, розуму. Дивиться на світ і на людські стосунки тверезо, часом виражає своє ставлення до всього скептично, з легкою іронією, з розумінням довкілля: «чарівного, привабливого і огидного, брутального», здерсва і гниле, моральне й аморальне в житті нашої славної, тоді ще «позаштатної» столиці» (Костюк).