Навчальні книжки з літератури за доби Центральної Ради
Невдовзі було сформовано програму освітніх перетворень, складність яких полягала, по-перше, в тому, що для реалізації програми необхідні були кошти, яких уряду бракувало; по-друге, на виконання грандіозного плану відводилося мало часу, а саме весна і літо 1917 р.Та, незважаючи на труднощі, вже у квітні-червні 1917 р. питання про створення нової національної школи обговорювалося на повітових і губернських з'їздах учителів, на радах робітничих, селянських і солдатських депутатів. Учасники цих заходів в цілому схвалили курс Центральної Ради у цій сфері і розробили практичні заходи щодо проведення освітньої роботи на місцях.
Ідеї, закладені Центральною Радою щодо розвитку народної освіти, практичні здобутки у цій галузі отримали продовження під час гетьманату П.Скоропадського і Директорії УНР, в перші роки радянської влади.
Забезпечення школи навчальними книжками було найважливішою справою освітніх органів нової незалежної держави.
У додатку до обіжника Міністерства освіти "До губерніальних і повітових народніх (земських і міських ) управ..." відобразилася різноманітна плідна видавнича діяльність освітніх органів України. Про книговидавничі досягнення Доби Визвольних Змагань відомий дослідник української мови і літератури Ю.Шевельов подає такі свідчення: "Щодо кількості книжок, то 1917 р. вийшло 747 назв, 1918 р. - 1.084, а 1919 р. - 665" [11, 95].
У названому офіційному документі Міністерства освіти дається перелік педагогічних видань, які рекомендувалося замовляти відповідним місцевим освітнім органам на 1918/1919 рік. Практично цей список охоплював усі шкільні предмети початкової, середньої і вищої ланок освіти. Пропонувалося замовляти такі видання, як граматки (букварі); читанки для середніх і вищих початкових шкіл; читанки для дорослих; граматки і підручники для письмових праць; книжки для занять із мови й історії письменства.
У V розділі "Читанки" пропонувався до замовлення підручник М.Грінченко "Рідне слово". Українська читанка. Перша читанка після граматики." До цієї книжки подається цікава анотація, власне, поради щодо використання посібника в школі: "Ця книжка призначається на друге півріччя - січень - лютий - травень - для тих шкіл, в котрих будуть вести навчання по букварях Б.Грінченка і С.Русової".
Ця анотація засвідчує наступність у підручникотворенні епохи визвольних змагань із попередніми часами, за яких нагромаджувався у "підросійській" Україні певний позитивний досвід укладання навчальної книжки.
Серед списку підручників бачимо авторів раніше видаваних читанок: С.Черкасенка, Г.Шерстюка, С.Русової та інших, що прислужилися рідній школі ще в дореволюційний час, ще за колоніального становища України. Тут слід назвати і підручники з Галичини, які пропонувалися до використання на уроках у школах незалежної України. Так, зокрема, у розділі "Читанки для середніх і вищих початкових шкіл" пропонуються для вивчення усі IV частини навчальної книжки для читання А.Крушельницького ("Читанка"). У цьому документі знаходимо і пропозицію щодо використання в українських школах підручника з мови західноукраїнського педагога О.Поповича, книжки якого широко застосовувались у Західній Україні з кінця ХІХ ст.
Отже, освітніми органами України свідомо ставилося завдання щодо використання досягнень підручникотворення обох частин України.
Разом із тим слід зауважити, що освітяни нової епохи досить прискіпливо і виважено обирали для навчання підручники попередніх епох. Так, зокрема, у вищеназваному обіжнику Міністерства освіти подаються досить критичні зауваження щодо використання у школах підручника з української мови шанованих педагогів Марії і Бориса Грінченків. У постанові відповідної підручникової комісії про цей підручник зазначалося: "Метод, по якому складена ця книжка, застарілий: а) розклад матеріалу по відділам дуже дрібний і шаблоновий і не відповідає зростові і духовному розвитку дитини; б) прозаїчні статті і в початку кожного відділу дуже конспективні, стислі і сухі; в) матеріал для орфографічних і стилістичних вправ теж сухий, розкладений шаблоново і мало чим зв'язаний з матеріалом для пояснюваного читання, малюнки так само невдалі, мертві. Книжка зацікавити собою дітей не може. Позитивна сторона книжки - багатство матеріалу. Але педагогічно використати цей матеріал зможе тільки вчитель з певними вже, сталими педагогічними поглядами на мету, значення і засоби пояснюваного читання" [там само, А.67].
Як остаточний присуд комісії щодо читанки Марії і Бориса Грінченків у документі сказано: "Зважаючи на вище зазначене і виходячи з принципів "Єдиної школи" читанку "Рідне слово" треба визнати не придатною для вживання в сучасній школі, яко підручник, але допустити в школі і вважати бажаною в кожній шкільній бібліотеці, як гарний збірник матеріалу в поміч учителю" [там само, А.67].