Школа київських неокласиків

У сонеті «Коsmos» світопорядок визначають пари антагоністичних понять: «дно - небо», «темний - світлий», «білий - чорний», «зринає - вертають (на дно)». Це підпорядковано темі пошуку співмірності між вічним і швидкоплинним, яка пронизує не тільки аналізований твір, а й становить поетичний стрижень усієї творчості Зерова. «Козтоз» Зерова ідейно перегукується з творами М.Драй-Хмари «Victoria» і П.Филиповича «Єдина воля володіє світом», що підтверджує цілісність світобачення і світовідчуття неокласиків. Так П.Филипович «виводить» у своїй поезії «єдиний закон» розвитку людського буття і Всесвіту. За цим універсальним законом «єдиною волею», що володіє світом, є людяність: «Віки летять, а в неозорім морі Єдине сонце для землі горить, 1 всі колись з'єднаються в просторі - людина, звір, і квітка, і блакить».

Образ латаття стрічається також у сонеті «Данте». Зеров доповнює його; чисті квіти, «далекі від тривог і від земної сварки», символізують незаідеологізоване мистецтво, орієнтоване на загальнолюдські цінності та ідеали.

Широкий спектр використаних міфологічних образів дає підстави стверджувати, що український неокласик не обмежувався наслідуванням античних авторів і французьких парнасців. Неокласика Зерова формувалася під впливом світових культурних традицій, а корінням своїм сягала національного грунту.

Друга група персонажів поезії Зерова - видатні діячі української і світової історії та культури. Принципом «добору» імен, на нашу думку, стало визначення внеску в національний духовний розвій того чи того діяча, хоча інколи і непоцінованого сучасниками. Про це говорить вже сама назва циклу «Культуртрегери», в якому автор подає поетичні характеристики П.Куліша, І.Турчиновського, (Котляревського, В.Горленка, М.Чернишевського. Провідна тема циклу - віддане ідеї служіння народові життя героя. Так, у сонеті «Куліш» автор подає проникливий психологічний портрет героя: «Він боре тупість і муругу лінь, В Європі хоче «ставити курінь», Над творами культурників п'яніє». Всього в трьох рядках поет характеризує постать Пантелеймона Куліша, але за ними значний і ґрунтовний науковий аналіз. Творчість П.Куліша Зеров досліджував у істерико-літературних розвідках, у курсі лекцій «Українське письменство XIX століття», у нарисах з новітнього українського письменства «Від Куліша до Винниченка» 1928 року, у праці з віршового перекладу «У справі віршового перекладу». У стислу оповідь поет вводить біографічну деталь, яка доповнює портрет Куліша: «І днів старечих тягота легка, і навіть в смертних муках агонії В повітрі пише ще його рука». В інших поезіях Зеров пропонує читачеві цілу галерею історичних постатей - від князів Ігоря і Святослава до поетів-сучасників П.Тичини, Г.Чупринки та інших.

Досить часто автор звертається до образів античних поетів, учених та політичних діячів (Овідій, Вергілій, Сапфо, Сократ, Аристофан, Фукідід, Трасібул, Арістарх, Геродот, Елій Ламія}. Не обмежуючись стародавньою історією, Зеров залучає в коло своїх культурологічних зацікавлень постаті Данте, Леконта де Ліля, Жозе Ередіа, Байрона, Клінгера.

Особливість інтерпретації Зеровим історичних постатей - точність фактури і фактів, стислість і науковість характеристики, вкраплення суто біографічних деталей. Такий підхід до передачі реальних деталей і фактів був винятковим для багатої на довільні інтерпретації та домисли літератури 20 - 30-х років. У цьому виявляється тематична і стильова спорідненість поезій неокласика з власними історико-літературними студіями.Для прикладу візьмемо постать Вергілія. Творчість Вергілія, як і багатьох інших поетів «золотого віку» римської літератури, стала об'єктом уважного вивчення Зерова-літературознавця, джерелом ремінісценцій Зерова-поета і благодатним поетичним материком Зерова-перекладача. Йому належать переклади окремих еклог Вергілія зі збірок «Буколіки» й «Георгіки», частини поеми «Енеїда» (повний переклад, на жаль, втрачено в соловецьких таборах). У згадуваному курсі лекцій «Нове українське письменство», говорячи про «першоджерело всіх «Енеїд», Зеров характеризує особистість і творчість великого римського поета епохи Августа. У поезії «Вергілій» він осмислює основні моменти біографії, визначає провідні теми всієї творчості поета («звеличив кий, і плуг, і мідяний шолом»), дає оцінку «Енеїді» й місця Вергілія в світовій літературі («Та він живе, і дзвін гучний його поем Донині сниться нам риданнями Дідони, Бряжчанням панцирів і сплесками трирем»). І все це у суворих рамках сонета) Зіставлення тексту сонета з історичним та міфологічним матеріалом підводить до висновку, що «Вергілій» є не тільки поетичним осмисленням постаті римського поета, а й своєрідним підсумком, результатом ретельного і ґрунтовного дослідження з історії античної літератури.

Остання група досліджуваних образів - персонажі славетних творів світової літератури. Улюбленим книгам Зеров присвятив цикл «Книжки і автори», який відкривається «програмовою» поезією «Semper legenda». Як згадував М.Рильський, Зеров вважав, що у домашній бібліотеці повинні бути книги тільки semper legenda, тобто завжди перечитувані. Цей вислів і визначив лейтмотив всього циклу. У використанні образів літературного походження Зеров іде різними шляхами: у одних випадках сонети неокласика є своєрідними стислими інтерпретаціями найцікавіших фрагментів відомих творів Ч.ДІккенса («Домбі і син»), Марка Твена («Життя на Місісіпі»), У.Теккерея («Історія Генрі Есмонда»), С.Лагарлефа («Легенда однієї садиби»), в інших - талановитими ремінісценціями. Так, «Словом о полку Ігоревім» навіяні сонети «Сон Святослава» і «Князь Ігор». За мотивами роману Е.Золя «Провина абата Мюре» написаний цикл сонетів «Параду», а за епопеєю Гомера - «Мотиви «Одіссеї». Поезія великого Тагора наштовхнула до створення сонета «На мотив Рабиндраната Тагора».