Лесь Курбас: роль у формуванні модерного театру

1. Український митець – хто він? (Стисла біографія).

2. Митець що потратив до терору.

3. Дослідження про митця.

4. Новітнє вшанування Леся Курбаса.

5. Висновки.

6. Список використаної літератури.

Лесь Курбас – український митець.

Курбас Лесь (Олександр Степанович) (1887-1937),

український режисер, актор, педагог, народний артист України (1925). Реформатор українського театру. Організатор та керівник трупи „Молодий театр” (1917), Березіль (1922; нині Український театр ім. Шевченка, Харків). Поставив спектаклі: „Гайдамаки

по Т.Г. Шевченко (1920), „Народний Малахій” (1928), „Мина Мазало” (1929), „Маклена Граса”, М.Г. Куліша (1933), „Диктатура” І.К. Микитенко (1930) та ін. Репресовано; реабілітований посмертно.

Лесь Курбас у своєму “Молодому театрі” здійснив постановку п’єс “Базар”, “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, за участю режисера-постановника Ганта Юри у тому ж театрі в 1919 році відбулась прем’єра п’єси “Гріх”…

Митець що потратив до терору.

„Правду життя показував глядачам Лесь Курбас разом зі своїм творчим колективом «Березіль», але хвиля терору поглинула митця, як і багатьох інших.

місце де розстріляли митця

Карелія

Стаття дослідника про митця.

Книга Неллі Корнієнко "ЛЕСЬ КУРБАС: репетиція майбутнього" (вид-во "Факт", 1998 р.) - перша повна монографія про унікального українського режисера, актора, поліглота-перекладача, драматурга, оригінального етика, педагога.

Лесь Курбас (1887-1937) - основоположник національного українського модерного театру ХХ ст., чиє ім'я стоїть поряд з іменами Станіславського і Мейєрхольда, Крега і Аппіа, Брехта і Арто.

Його знаменитий театр "Березіль" (1992-1933) став розвідником у світі нової театральної мови, нової семіотики. Художній шлях Курбаса - це шлях від антропософії Рудольфа Штайнера до космізму філософа Григорія Сковороди, від експериментального політичного театру до театру філософського (і це в країні тоталітаризму і етичної стерилізації). Лесь Курбас синтезує містерію з театром новітніх інтелектуальних технологій і чуттєво-психологічних осяянь. Його кращі вистави: "Макбет" Шекспіра, "Гайдамаки" за Шевченком, "Газ" Кайзера, "Джіммі Гіґґінс" за Сінклером; вистави за п'єсами видатного українського драматурга Миколи Куліша та ін., - футуро-тексти Культури, які ніби "передбачили" пошуки Єжи Гротовського, Пітера Брука, Інгмара Бергмана, зайвий раз наголосивши на єдиних фундаментальних законах художньої самоорганізації.