Поети Молодої музи

Чи не парадокс, що поетична назва літературноі групи, яка існувала у Львові на початку нашого століття , — ”Молода муза”, досі пов”язана у нашій уяві не з молодістю і поезією,а,навпаки, із занепадництвом і чимось антипоетичним і антиєстетичним ?На жаль ,це так . Єдиною втіхою може бути те, що взагалі чули про “Молоду музу” лише ті, хто вивчав украінську літературу у вузі, у школі ж про “Молоду музу” взагалі не згадували (не було у програмі), а твори учасників групи не друкували.

Хто ж були ці “молодомузівці” чи музики , як вони себе самі себе називали,що зблиснули на обрії української літератури на початку століття?..

Назвемо їх імена—Михайло Яцків,Петро Карманський,Василь Пачовський, БогданЛепкий, СтепанЧарнецький, СидірТвердохліб Остап Луцький...Близьким до цієї групи був юний тоді Михайло Рудницький,що під її крилом починав свою літературну діяльність. Утім, “Молода муза” не була організаціею,яка веде облік своїх членів чи має розроблений статут чи програму.Це був радше клуб літераторів,до якого тяжіло чимало молоді ,що працювала в різних галузях мистецтва: композитор Станіслав Людкевич,скульптор Михайло Паращук, живописець Іван Сиверин,скрипаль і маляр Іван Косинин, флейоніст Осип Шпитко...

Були серед них чи,радше,коло них богемісти,“митці життя" талант яких більше розкривався в розмовах, а не в творах. Треба враховувати, що “молодомузівці” не мали жодного приміщення ,де б вони могли збиратися. То й не дивно—гурток становила молодь,вихідці із сіл та провінційних містечок Галичини, вчорашні випусники університету або ті ,що його не закінчили, канцеляристи, вчителі гімназій чи ”вільні художники”.

Олімпом “Молодої музи” була кав’ярня, напише пізнішенаймолодший її учасник М. Рудницький. Кав’ярня “молодомузівців” — “Монополь”. Місце було зручне з усіх боків.По-перше,щоб зайти сюди, треба було мати якийсь гріш на склянку кави ,і при ній можна було посидіти весь вечір. По-друге, тут були свіжі газети й журнали . По-третє , сюди приходила різна публіка з якою можна було подискутувати . Пожвавлення приносив приїзд до Львова Богдана Лепкого,якого називали “професором”.Лепкий “мав викладати“ в Краківському університеті,але професором став набагато пізніше.Він віддавав багато часу педагогічній роботі . На творчість лишалися вечірні та нічні години.

І все ж таки його положення було краще ,ніж інших скажімо Яцківа чи Карманського. Мали “молодомузівці” й свого мецената . Ним став сільський священник з Тернопільщини Михайло Світенький.

Коли він приїздив до Львова , неодмінно пригощав своїх друзів- літераторів вечерею чи обідом .Про що точилися розмови у кав”ярні ? На основі спогадів учасників групи можемо уявити атмосферу палких дискусій та суперечок ( її описав у романі “Шрами на скалі “ Р. І ваничук ). Б. Лепкий , приїхавши з Кракова, розповідає про тамтешні новини­, твори С.Пшибишевського С. Жеромського,К. Тетмаєра , розповідає цікаво,вносячи в обстановку домашнє тепло та затишок .Остап Лукицький намагається вдихнути ентузіазм в душі колег , які стурбовані тим , що галицьке громадянство їх не сприймає і не розуміє, Сидір Твердохліб носиться з планами видань творів “молодомузівців” іншими мовами а практичний Володимир Бирчак своїм тверезим підходом до видавничих та фінансових справ спускає поетів на грішну , але реальну землю .Василь Пачовський безжурний , але певний свого покликання ,кепкує з італійської єкзотики Петра Карманського, а Яцків , у натурі якого твердий селянський глузд з нахилом до іронії поєднаний з химерністю, вражає обізнаністю з новими європейськими іменами , ідеями ,течіями . І всі прагнуть оновити українське мистецтво , кожнийволіє творити для вічності .Та чи не найважливішими для нихбули майже щоденні зустрічі та розмови з Іваном Франком.Щоб передати атмосферу цього спілкування , наведу уривок зі спогадів П . Карманського:”Приходив кожного дня під вечір до нашої кав’ярні “Монополь”незамітно,без шуму, немовби соромився, що важився засісти при одному столі з огрядно одягнутими, якими ми намагалися бути . Випивав свою чашку чаю , виймав з кишені в камізолі срібну монету і бавився нею . І ждав на нагоду побавитися з нами — молодими . Та приходилося звичайно ждати без успіху . Нам зашивалися роти в його товаристві , бо ми добре знали гостроту його язика та великі відомості , з якими не один із нас не міг суперечити— Говоріть що ! — врешті відзивався Франко, якому хотілося поговорити і забути про те , що після цілоденної мозольної праці в Товаристві ім. Т. Шевченка дожидає його не менш важка робота дома .Він же не дурно таскав під піхвою цілий оберемок всіляких рукописів і коректи ! І хтось із сміливіших важився заговорити. Він слухав і ждав.Та коли приловив співрозмовника на якій фразі , що йому неподобалася , не втерпів ,щоб не пришпилити його звичайним “дурниці говорите”. І аж тоді розв’язувалась його губа. Ми довідувались чимало такого, чого були б не вичитали ні в одній книжці , ані не вчули від нікого із сучасних “.