Новаторство в поезії Павла Тичини
Молюся не самому Духу - та й не Матерії.
До речі: соціалізми без музики
ніякими гарматами не встановити.
У збірці "Замість сонетів і октав" Тичина пише про сьогодення з усіма його протиріччями і складністю :
- Товаришу, будем своє із суспільним єднати
Яке б не було воно гірке -
До дна будем пити.Бо в цім наша чесність.
Тичина закликає прислухатись до простого народу, до того, що реально, а не примарно потрібно йому, до того, що звучить у ці дні. Звісна річ, мистецтво нового дня повинно стояти незмірно вище, ніж простенька пісенька:"Ой, яблучкко, да куди ти котишся…", але воно мусить бути так само популярним, так само масовим, так само дохідливим, як оце ось "Яблучко", - з зерном великого майбутнього мистецтва.
Поет переконаний, що мистецтво повинно служити людям. Митець залежить від суспільства, він мобілізований своїм народом, бо то тільки "трава росте, де захоче".
Роздумуючи про необхідність бути мобілізованим революцією, бути ідейним письменником П.Тичина ставить перед собою і сучасниками гостре і прямолінійне питання: "Хто скаже : що єсть контрреволюція ? ". Відповідь одна : контрреволюція - це коли митець забуває про народ, про його біль та надії.
Проблема політичної визначеності стоїть перед кожним, навіть перед самим автором, який в кінці книжки запитає себе: "Хіба й собі поцілувать пантофлю папи ?", - тобто привселюдно заявити про те, з ким ти і проти кого, а не займати позицію невтручальника або очікувача.
Павло Григорович Тичина прагнув іти в ногу з життям, утверджував поетичним словом усе нове, перспективне. Щоб найповніше виразити провідні мотиви доби, він знаходив такі мистецькі засоби, які найбільше відповідали величі соціальних перетворень і найточніше передавали труднощі боротьби нового із старим, зокрема у сфері людського духу. Багатющим джерелом, що живило його творчу уяву, був народ в історичному поступі, у виявах революційного пориву, талановитості, життєдайної сили. За прикладом своїх великих попередників поет звертався до народнопісенних скарбниць, до міфологічних образів і мотивів, до літературних пам'яток різних часів і народів. Так він поєднував національну традицію з духовними надбаннями світової культури. Усі набутки людського генія Павло Тичина підпорядковував ідеї утвердження сучасності, про що з такою переконливістю свідчать "переосмислені" в його поезії образи Прометея, Фауста, Кожум'яки, Ярославни, Лади.
Все краще, чим багата сьогодні українська поезія, несе на собі печать новаторського генія Павла Тичини.
Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці, п'ять орденів Леніна, два ордени Трудового Червоного Прапора, медаль "За доблесну працю і Великій вітчизняній війні", срібна медаль Всесвітньої Ради Миру, Державна премія СРСР та Державна премія Української РСР імені Т.Г.Шевченка - ось чим увінчано натхненну й невтомну працю Павла Тичини в ім'я народу.
Та найбільша нагорода - вдячна пам'ять нащадків…
Л І Т Е Р А Т У Р А :Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. 1994р. К. - "Рось".
Журнал. Українська мова та література в школі. Червень 1978р.