Любовна лірика Ліни Костенко

Такі мінорні мотиви тиражувалися в доволі великій кількості — хоча саме Ліні Костенко в майбутньому критика старанно й запопадливо ставитиме на карб почуття надмірного суму й смутку та брак бадьоро-оптимістичного настрою.

Напевне, декларація, яка зовсім не чужа й не рідкісна гостя в ранній поезії Ліни Костенко, співіснувала досить мирно зі стихією її ліричних одкровень та відкриттів. Як правило, «проповідь» поетеси відгранювалася в афористично гнучку думку, що в той же час була «силою» — мораллю поетичної медитації.

Є для серця така покута —

забувати скоріше зло,

аніж те, що мусило бути

і чого в житті не було,—

Кінцівка пронизливого в своїй зболеності вірша «В дні, прожиті печально і просто...», де особистісне виривається за рамки лише внутрішньо значимого для поета і став розлогим, захоплює в коло свого магічного впливу кожного читача, незалежно від його індивідуального досвіду.

Кохання - поза межами повторного, звичайного:

Любов неповторна

моя валторна...

Ти прийдеш знов. Ми будемо на "ви".

Чи ж неповторне можна повторити?

Якщо спробувати вибудувати словесну поетичну модель світу Ліни Костенко, то постане лексичний ряд іншосвіття, абстрактно-умоглядних понять, звернених до понадчуттєвої суті: сон, казка, мрія, марення, уява, магія, вигадка, чудо, омана, загадка, спогад, пам'ять. Шматочок реальної дійсності опосередковується цими абстракціями таким чином, що вислів сприймається у двох вимірах: реальному й поетичному - з акцентуванням останнього звичайно ж. Можна сказати "я не скажу "коханий", але у Ліни Костенко - "Я не скажу і в пам'яті "коханий"; або "ти любиш мене"

Висновки

Лірична героїня любовної лірики Ліни Костенко – не еман сипанка кінця двадцятого віку. Вона – немовби з минулого сторіччя. До коханого звертається на Ви, як Анна Ахматова і Марина Цвєтаєва. Для неї любов – явище духовно піднесене. Це не старомодність, не занудство, а глибоке розуміння святості почуття. Вона – поет від Бога. Людина, якій дано глибоко почувати і точно все розуміти . Вона знає краще за інших, що таке любов, і тому не терпить приниження цього почуття. Одна із симпатичніших героїнь історичного роману “Маруся Чурай ” Ящика Балаклійська Кошова не витримала, зірвалась у розмову:

Любов – це, люди, діло неосудне.

По всі віки. Вовік віков. Амінь.

Навiть кохання, потьмарене зрадою, невмируще, як пам'ять про найвищий злет душi. Це велике почуття запалило в серцi Марусi Чурай нетлiнний вогонь творчостi. У зображення головної героїнi iсторичного роману Лiна Костенко майстерно переплiтає особисте, нацiональне й загальнолюдське. Поетеса протиставляє високу духовнiсть мiщанськiй ситостi, яка губить душу людини. Маруся увiчнила своє кохання в пiснях. I тепер вони мандрують вiд поколiння до поколiння, непiдвладнi старiнню i смертi, бо пiсня - то безцiнний скарб людського духу у романi "Маруся Чурай"