Життя і творчість Юрія Дарагана

Власне, лише три – чотири останні роки життя Ю. Дарагана були найактивнішою порою творчості, коли писалися вірші збірки „Сагайдак”, які нетільки скрасили празьку школу української поезії , але й стали вагомим надбанням загальнонаціонального літературного доробку:

То я та віту, в дикім полі,

Отруйні стріли, сагайдак, -

Таким міцним солодким болем,

Наповнить їх смертельний знак...

Кому однаково цілунки,

Удари рани і вино...

Водно – густі червоні трунки,

Та кінь на руки на стегно!

Так пишно вмерти, ясно жити!

Ось білий Либідь – все вперед...

І раптом стрілами промитий,

Паде в зелений очерет.

Прага 2. ІІІ. 1924.

Юрій Дараган, як і Євген Маланюк, був нетільки щирим прихильником таланту молодого Т. Тичини, а й ревним пропагандистом його творчості, що робила великий вплив на тогочасну поетичну молодь. Отож при вивченні поезії Ю. Дарагана не слід забувати про часом дуже глибинний, навіть приховуваний , а інколи й одверто показаний зв’язок з ритмічною вивершеністю віршів автора „Сонячних Кларштів”.

Він одним із перших українських поетів в еміграції звернув увагу на призабуті старокиївські сторінки. Вірші „Похід”, „Київ”, „Милуніа”, „Свати”, які спочатку він надрукував у „Веселці” не тільки мали художню цінність, але й стали певним зачином розробки цієї теми продовженої іншими авторами.

Окрему сторінку творчості Ю. Дарагана явила собою поема „Мазепа” (1924) у якій він спробував відтворити величину і трагічну сторінку часів Полтавської битви 1709 року.

До речі Юрій Дараган крізь усе своє життя поряд з українським проніс грузинське слово. Отже згодилося б сказати про тему Кавказу в поетовім доробку. Якими дорогами не водило б його емігрантське життя, Кавказ весь час являвся йому на очі, полонив душу:

Де зазирають в прірву скелі,

Де, як поема, барвний світ,

Над сном, маленької оселі –

Мов стрічка, сигній оксамит.