Пантелеймон Куліш - життєвий та творчий шлях
Слід відзначити й перекладацьку діяльність П.Куліша Він переклав твори великих геніїв світової літератури – Г.Гете, Й.Міллера, Г.Гейне, В.Шекспіра, над якими працював особливо багато (“Король Лір”, “Ромео і Джульєтта”, “Гамлет”, “Макбет”) інші всесвітньовідомі шедеври. У 1897 р. вийшла Кулішеві збірка перекладів “Позичена кобза”. Залишив П.Куліш і переклади та переспіви з священних писань, здійснив переклад “Нового завіту”.
Творчий доробок Панька Куліша, його титанічна діяльність в тяжких умовах царського деспотизму – помітне явище в нашій історії. Цілком слушно пише М.Олійник: І хай не все, далеко не все з того доробку влягається в прокрустове ложе нинішніх наших розмислів та критеріїв, - схилитися перед пам’яттю митця маємо доземно. Не шельмувати за гріхи і огріхи, не підтасовувати до власного, буває її вузьколобного розуміння, а саме вклонитися, вдарити козацьким чолом – за подвижницький труд, вічний пошук істини буття, за велику синовню любов до вітчизни”.
XIX століття ще не могло дати нам державності, тобто того, без чого всі розмови про долю рідного краю залишалися лише благими побажаннями. А отже, Куліш кликав українців до важкої чорнової роботи, щоб підготувати грунт для власного визволення. В згаданому листі до української інтелігенції він пояснює, що «ми не малий нарід». Бо, навіть «зоставшись без церковного, політичного, воїнського і наукового переводництва», Україна живе та відроджується. Він закликає земляків зробити так, щоб «поламався усякий плуг, котрий не сам нарід-абориген собі викує». Але шлях війни та насильства для нього неприйнятний. Він вірить, що відродження почнеться зі звеличення рідного слова й освіти, бо це «сила невмируща», і ми «тією силою дійдемо колись до того зросту, який сама природа нам на роду написала».
Пізніше В'ячеслав Липинський пояснить тим, хто не хотів зрозуміти Куліша, що лише «зі стихійної, а не з літературної свідомості може вирости наша нація», бо не можна «додумуватись і дочитуватись до українства». «Україна — це життя, а не література, і українська літературна праця — це тільки засіб усвідомлення того життя, а не ціль, сама себе виставляюча». Саме цю істину підтвердив самовідданою працею для України Пантелеймон Куліш. Він сказав своєму народові пророчі слова правди. Він переконливо довів, що без єдності народу й національного проводу повноцінного національного тіла бути не може. Це як діалектика національного та загальнолюдського: останнє — це коріння, на якому ростуть стовбур і крона першого. Разом утворюється цілісний організм — дерево життя. І скрізь, де один орган не працює як слід або гине, дерево всихає.
От саме цим трагічним І болісним пошуком виходу з історичного глухокуття й стали творчість Шевченка й Куліша. Вони — два велети: Тарас витворив цілісний світ української стихії, де все живе, горить, вибухає, пульсує. Це світ органічної єдності нашого колективного свідомого та підсвідомого. Куліш же намагався навчити говорити українською мовою наш національний розум, але не сухою мовою логіки, а пристрасною «мовою серця».
Кроку, плавність, благородство й поетичність роман “Чорна рада” відзначив Микола Костомаров. Шляхетність, велика розмаїтість підтверджується хоча б чисельними, забутими зараз формами людського спілкування в Україні. В жодному з класичних творів не вжито стільки форм звертання однієї людини до іншої, як тут: пане, брате, козаче, братику, добродію, побратиме, друзяко, пане господарю, моя дружино (до чоловіка), пане гетьмане, паноченьку ти наш коханий, панове, дідусю, паниченьку, пишний мій пане, татусю, батьку мій рідний, пане ясновельможний, любий зятю, сину мій коханий, мої рідні братики – і це лише до чоловіків.
Численні прислів’я, приказки: “Або пан, або пропав”, “Катюзі по заслузі”, “По сій же мові, бувайте здорові” та багато інших.
Використовується багато народних пісень: “Що ж ти милий, думаєш, гадаєш...”, “В світлоньку входить...”, “Ой коню, мій коню, заграй підо мною”, “Любив мене. Мати, запорожець...” тощо.Тарас Шевченко писав: “Спасибі тобі, Богу милий, друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливе спасибі тобі за “Чорну раду”. Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого. Як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував “Чорну раду по0нашому. Я її прочитав в “Руській бесіді”, і там вона добра”, але по-нашому лучче”.
Належним чином оцінювали знання творчості Пантелеймона Куліша в українській літературній мові й інші літературознавці.
“Куліш – перша звіздар в нашому письменстві, великий знавець народної мови, а притім добрий знавець язиків та літератур європейських народів” Івана Франко.