Образ скупого в українській та світовій літературі

"З усього... треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть - тягни!" – слова Пузиря з української п’єси Карпенка Карого можна почути не від одного сучасника. Їх десятки, сотні, тисячі. Література намагалася відобразити образ скупого по-різному. Такі персонажі є як в українській, так і зарубіжній літературах.

П'єса "Хазяїн" - соцiально-сатирична комедiя містить багато негативних персонажів, у який скупість і бажання наживи – головні риси. Образи створюються не з комбiнацiї певної iдеї з життєвими спостереженнями, а на принципi зображення особистостi з її власною психологiєю та iншими особливостями. Кожен персонаж має свою конкретну цiннiсть (а не лише окрему мету), прагнення до якої зумовлює його поведiнку - пiзнiше в теорiї драматургiї це назвуть "надзавданням". Так, головною цiннiстю Пузиря є грошi, надзавданням - гонитва за наживою, у той час як цiлi в окремих епiзодах рiзнi, хоч i схожi: здiйснити одну авантюру, потiм другу, третю... Наявнiсть надзавдання чiтко окреслює цiлiснiсть образу. Одноплановiсть розкриття характеру того ж Пузиря зумовлена жанром, але його особливостi драматург пiдкреслює рiзноманiтними деталями: цей мiльйонер з дрiбновласницькою психологiєю носить подертий одяг, вiдмовляється дати грошi на спорудження пам'ятника, бо "Котляревський менi без надобностi", взагалi має характерну мовну характеристику тощо. Але попри гротескнiсть, тип такого мiльйонера був вiдтворений настiльки правильно, що в образi Пузиря впiзнавали українських сiльських капiталiстiв Харитоненка i Терещенка. Терещенко навiть пропонував письменниковi великi грошi, аби той зняв п'єсу зi сцени: таке-от своєрiдне визнання.

Центральна постать комедiї - Пузир, що, наживаючись на чужiй бiдi, без усякого жалю i спiвчуття переслiдує одну мету: "З усього... треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть - тягни!" Скупiсть, доведена до абсурду, неосвiченiсть, безкультурнiсть i нiкчемне честолюбство Пузиря (епiзод з медаллю) роблять його огидним i смiшним. Уважно придивившись до нього, я зрозумiв, що вiн, либонь, зовсiм не усвiдомлює, для чого саме потрiбнi йому тi "прибутки", жадоба до яких губить його людську сутнiсть. Так, у деякому розумiннi, поява таких "хазяїнiв" в Українi часiв переходу до капiталiзму була виправдана: терещенки та харитоненки були певною мiрою прообразами Пузиря. Та нiчим, я думаю, не можна виправдати те "хазяйське колесо", яке давить тисячi (i це - лише на землi Пузиря), бо воно "так крутиться: одних даве, а другi проскакують!"

Серед пiдручних хазяїна - його права рука Феноген, таке собi поєднання лакейства з грабiжництвом, плазування з презирством, лицемiрства з блюзнiрством. Iнший тип хижака - Лiхтаренко, який керується принципами: "не ти вiзьмеш - у тебе вiзьмуть", "крадь умiючи", "кради сам i не заважай другому".

Iншим новаторством Карпенка-Карого був прийом пiдсилення розкриття характеристики одного образу за допомогою зображення iнших: так, оточення Пузиря характеризує його не гiрше, нiж його власнi дiї та реплiки. Поряд з ним управителi Феноген i Лiхтаренко. Перший, пiдступний i хитрий, живе пiд гаслом: "Плазуй i наживайся", другий - вiдвертiший, брутальнiший, вважає крадiжку нормою життя i пiдводить пiд це теоретичну базу: "не вiзьмеш ти, то вiзьмуть у тебе". Їхнi образи розробленi менше. Але вчотирьох (разом з Пузирем та Зеленським) вони створюють об'ємний узагальнений портрет цiлого явища: аморального користолюбства, що було мiшенню осуду автора. Знову використано небачений ранiше прийом: кiлька персонажiв як єдине цiле.

Ця група образiв утворює один табiр дiй та думок, але i персонажi з протилежними цiлями виведенi автором, щоб контрастом пiдсилити розкриття головного образу п'єси. Це iнтелiгенти Соня i Калинович з одного боку, селяни - з другого, робiтники - з третього. Вони посiдають самi по собi у п'єсi другорядне мiсце, навiть найдiєвiшi (Соня, Калинович) зображенi дещо схематично. Робiтники взагалi з'являються реально лише один раз, коли вимагають кращої їжi, вдруге ми лише чуємо що вони збунтувалися, проломили Лiхтаренковi голову i погрожували спалити тiк та економiю. Але, змальовуючи цей конфлiкт, драматург зображує нову тенденцiю у взаєминах мiж рiзними соцiальними групами. Так ми дiзнаємось про один з найголовнiших конфлiктiв того часу.

I знову все це поєднується у цiлiсну картину. Навiть з найпростi ших елементiв можна зробити надзвичайно складну конструкцiю. Це свiдчить про велику драматургiчну майстернiсть Карпенка-Карого - до нього в українськiй драматургiї не траплялося такого цiлеспрямовано ускладненого компонування образiв персонажiв.Взагалi драматургiя виявляється надто складним засобом для передачi авторської iдеї, бо сам драматург, на вiдмiну вiд прозаїка або поета, не має змоги висловлюватися своїм текстом: авторська iдея виражається через дiю та слова героїв. Карпенко-Карий у цьому був неперевершеним майстром. У п'єсi немає нiчого випадкового, все в нiй покликано висвiтлювати думки драматурга: показати явище через головного героя п'єси, а його образ розкрити за допомогою усiх iнших засобiв, включно iз зображенням iнших персонажiв, але при цьому нi на крок не вiдходити вiд реальностi.

Вiн володiє тисячами десятин землi, його господарство складається з кiлькох економiй. На його степах випасаються тисячнi отари овець. Управляти хазяйством йому допомагає штат приказчикiв та економiв. У нього служить навiть iноземний фахiвець з вiвчарства. "Княжество! Цiле княжество", - каже про його володiння Маюфес, бо три днi їхав вiн Пузиревою землею. Крiм того, Пузир придбав вагу в суспiльствi, бо його обрали в земську управу, i вiн став членом правлiння банку. Але всi цi здобутки не можуть зупинити Пузиреве прагнення до ще бiльшого збагачення. Вiн ненажерливий. I ця жадоба збагачення не дає йому спокою. Йому властивi тi ж самi риси, що й дрiбним власникам: жадiбнiсть, хвороблива скнарiсть, дрiб'язковiсть. На всьому вiн прагне заощадити, всiх одурити. Маючи неосяжнi володiння, вiн торгується за кожну копiйку. Пузир - це хижак у людському втiленнi. Вiн нещадно i жорстоко експлуатує людей, що найнялися до нього на роботу. За допомогою своїх управителiв робить людей бiдними, одбираючи у них землю, i тим самим перетворюючи їх у дешеву робочу силу. А згодом створює їм такi умови працi, що люди не витримують та тiкають, залишаючи свiй заробок у хазяйськiй кишенi. Звiсно, що для останнього - це добрий комерцiйний гендель. А ставиться до робочого люду вiн гiрше, нiж до скотини. Годує людей таким хлiбом, що i в горло не лiзе, бо "поки свiжий, то такий глевкий, що тiльки коники лiпить", а коли зачерствiє, "тодi такий твердий, як цегла - i собака не вкусить". Бiльше того, цей мiльйонер обурюється на економа за те, що вiн платить робiтникам по 35 копiйок за день, а не по 25. Це ж який збиток хазяйству! Задля прибутку вiн вдається i на шахрайськi махiнацiї.