Олена Пчілка
Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі.
Петро Антонович Косач, будучи студентом юридичного факультету Петербурзького університету (згодом виключений за участь у "студентських безпорядках"), брав участь у похоронах Тараса Шевченка, активно співпрацював зі "Старою громадою". Ольга Петрівна доповнювала чоловіка, за якого вийшла заміж у дев'ятнадцять літ, своєю твердою, владною вдачею, розпорядливістю - тим, що ми називаємо нині "організаторськими здібностями". На практиці частіше траплялося так, що не вона доповнювала чоловіка, а чоловік - її. Тобто, була, як воно традиційно ведеться в українських родинах, головою сімейства.
У юності вона закінчила Київський зразковий пансіон шляхетних дівчат пані Нельговської, блискуче володіла французькою і німецькою мовами, добре знала зарубіжну і російську літературу, музикувала.
Пишалася своїм козацько-гетьманським родом Драгоманів (первісне значення слова "драгоман" - перекладач, урядовець для справ дипломатичних). "В нашій драгоманівській сім'ї, - згадувала Ольга Петрівна, - збереглася пам'ять про те, що пращур нашого роду був заволока з Греччини, по національному походженні таки грек; служив він драгоманом при гетьманському уряді, за гетьмана Богдана Хмельницького, в Чигирині". Дядько Яків, батьків брат, за участь у "недозволенном обществе" ("Соединенных словян") та в русі декабристів був ув'язнений у Петропавлівській фортеці, засланий у Сибір, звідки вже не повернувся.
Величезний, можна сказати - визначальний вплив справив на Олену Пчілку її старший брат Михайло Драгоманов, людина блискучої освіти, публіцист, історик, письменник і вчений, будитель української суспільно-політичної думки. він очолював ліве крило київської "Громади", проповідував ідеї федералізму й так званого громадівського соціалізму етичного характеру, в еміграції заснував українську друкарню в Женеві. "коли б не він, все життя моє минуло б зовсім по-іншому, зійшло на інший шлях", - зізнавалася Олена Пчілка.
Українську національну ідею, яка в наш час, за провокаційною філософемою, "не спрацьовує", Олена Петрівна сприйняла беззастережно, раз і назавжди. Національні інтереси були для неї завжди понад усе. Головною метою її життя було - "шукати правди разом з народом". Національні й соціальні й соціальні мотиви - провідні в її прозових, поетичних і драматичних творах, поетичних і драматичних творах, сьогодні майже забутих. Її повісті "Товаришки", "Артишкола", оповідання "За правдою", "Світло добра і любови", "Рятуйте!", "Півтора оселедця", "Пожди, бабо, нових правів" та ін. Відверто тенденційні, їхні сюжети часто запозичені з народних "придебенцій". Остання з названих оповідок аж надто перегукується з нашим днем. Баба Марина прагне виправити "бомагу" на право спадку на хату і дворище. Однак бар'єри бюрократів-крутіїв нездоланні.
Як відомо, Олена Пчілка критично ставиться до селянського етнографізму Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, інших письменників. Вона рішуче ревізує соціальну палітру своїх творів, уводячи до кола літературних героїв представників тогочасної інтелігенції. "Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву, живу конверзацію освічених людей, - писав І. Я. Франко в одному з листів. - Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно можуть підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства - годі…" Ці слова були, щоправда, певним завдатком авторці - широкого епічного полотна з життя "освіченого товариства" Олені Пчілці так і не вдалося створити. В усьому, що вона писала, звучить рішучий протест проти національного і політичного гніту, денаціоналізації і русифікації. Однак вона була далека від "вульгарного націоналізму".
"Українства" і "українофільства" не прощав Олені Пчілці ні царський уряд (родина письменниці знаходилася під негласним наглядом поліції), ні караючий меч диктатури пролетаріату - в 1920 році за антибільшовицькі виступи її було заарештовано у Гадячі, але невдовзі випущено: надто одіозною і авторитетною була постать відомої письменниці і громадської діячки, матері Лесі Українки.Вона любила і знала українське слово, українську народну творчість. На благословенній Волині записала цілу низку пісень, обрядів, народних звичаїв, опублікувала дослідницьку працю "Український орнамент". Як справжній майстер вона плекала слово і творила його. Дала життя означенню, без якого просто уявити не можна нинішній словник - "мистецтво". З її легкої руки в нашій мові прижилися "переможець", "променистий", "палкий" Збагатила українську літературу перекладами і переспівами з Овідія, Гете, Андерсена, Гюго, Пушкіна, Гоголя, Міцкевича.