Вклад І. І. Срезневського у скарбницю науки про народне слово

Тоді буйні вітри завивали:

- Де ж ви нашого гетьмана сподівали?

Тоді кречети налітали:

- Де ж ви нашого гетьмана жалковали?

Тоді орли загомоніли:

- Де ж ви нашого гетьмана схоронили?

Тоді жайворонки повилися:

- Де ж ви із нашим гетьманом простилися?

Помітно, що І. Срезневський в таких стилізаціях під уснопоетичні твори акцентував на патріотичних мотивах. Він підносив хвалу героям, що загинули за свободу рідного краю, і цим прагнув розворушити своїх сучасників, сприяти пробудженню, зростанню національної свідомості народу.У 1838 р. І. Срезневський видав “Украинский сборник”, де видрукував зі своїми поясненнями “Наталку Полтавку”. Розглядаючи драму І. Котляревського як своєрідну збірку народних пісень, об’єднаних авторським задумом, він підкреслював, що п’єса показала, з яких сторін потрібно вивчати народ. Глибоке розуміння народної поезії відбилося й на його українській баладі “Корній Овара”, написаній за сюжетом легенди про запродаж людиною душі чортові. Однак сам герой – козак Корній Овара – на відміну від фольклорної абстрагованої постаті, під пером поета набув романтичних рис гультяя, пройдисвіта.

І. Срезневський подивився романтичними очима навіть на постать і творчість Г. Сковороди. У статті “Отрывки из записок о старце Григории Сковороде” (1834) він оцінював його байки як нібито “забавки уяви, його негідні”. Дослідження цієї сторінки українського письменства дали І. Срезневському матеріал до створення оповідання “Майоре, майоре!”, в якому знайшли відбиття перекази про одну з сторін життя мандрівного просвітителя.

3. Срезневський – видатний філолог-славіст

У 1837-1839 рр. І. Срезневський працював професором політекономії й статистики Харківського університету. В 1839-1842 рр. він здійснив наукову подорож по західних слов’янських землях, під час якої познайомився з багатьма діячами слов’янського відродження, зокрема й із галицькими (Я. Головацький, І. Вагилевич) та закарпатськими (О. Духнович) будителями. Ці контакти сприяли наступному зближенню діячів української культури з громадськими та літературними колами західних і південних слов’ян. Зібраний матеріал І. Срезневський використовує в курсі слов’янознавства, який він читає у 1839-1842 рр. студентам Харківського університету.

Ці лекції мали нечуваний успіх. “Студенти всіх факультетів... юрбами йшли слухати красномовного професора; найбільша університетська аудиторія... не вміщала усіх бажаючих. Новизна предмета, жвавість викладу, то захопленого і приправленого цитатами з Коллара, Пушкіна і Міцкевича, то суворо критичного, не позбавленого гумору й іронії, - все це збуджувало студентську молодь, все це було таким незвичайним і ще не разу до того часу не траплялося, як розповідали, на університетській кафедрі.

Наукові дослідження в цій царині викладені також у праці вченого “Історичний огляд серболужицької літератури” (1844).

З 1847 р. і до останніх днів І. Срезневський живе й працює в Петербурзі, де в університеті читає курс слов’янознавства, інтенсивно досліджує проблеми історії російської мови, палеографії, історії слов’янських літератур, народної творчості й міфології. Він опублікував багато пам’яток давньоруського письменства, склав фундаментальний словник давньоруської мови.

В 1849 р. І. Срезневський опублікував працю “Думки про історію російської мови”, в якій звертав увагу на необхідність опису пам’яток, регіональних словників, дав опис основних особливостей української мови. Вчений уперше розробив теоретичні засади слов’янської палеографії, поставивши її вивчення на наукову основу.