Життєвий і творчий шлях В. Г. Девдюка

Добро i зло вiн бачив на землi свого дитинства, рай i пекло, i вiдчував свою єднiсть з Україною, з її народом. Все це стало часткою його самого. Вiн справдi вийшов з народу, жив з народом, всiма своїми думами i почуттями був з ним мiцно i нерозривно зв'язаний.

I в його пiснях-думах бринить ота любов до України i українцiв, яка невiддiльна вiд поезiї Кобзаря; без неї немає Шевченка.

Всiх страдникiв i борцiв поет називає братами i сестрами, з якими його єднає ненька-Україна. Цi люди живуть у його серцi, живуть у його творах. Це i його мати, яку "ще молодую у могилу нужда та праця положила", i батько, що "не витримав лихої долi - умер на панщинi", i брати, яким "лоби поголили", i сестри, що вiк свiй провели у наймах i злиднях, i кохана його Оксаночка, яку спiткала доля Катерини. Але рiдними були поетовi i ота мати, що "на панщинi пшеницю жала" i далi сну-мрiї про волю не йшла, i нещасна бунтiвна Марина, i Перебендя, з його пiснями-думами про долю України, i наймичка Ганна, що знайшла пораду своєму горю у добротi людськiй.Але великому Кобзаревi чужа була нацiональна обмеженiсть українських панiв типу "завзятого патрiота" Петра Скоропадського ("у свитi ходить мiж панами та п'є горiлку з мужиками, i вольнодумствує в шинку", а водночас "кругом паскуда", що "в селi своїм дiвчаток перебирає"), чи персонажiв вiрша "I мертвим i живим..." Поет добре знав українцiв, що любили "на братовi шкуру, а не душу". галерею таких панiв вiн показав у вступi до поеми "Сон" та мало не в усiх своїх iнших творах.

Т. Г. Шевченко був ворогом будь-якої обмеженостi, вважаючи, що здобутки кожної нацiональної культури є здобутком всього людства. Саме тому, мрiючи про вiльну Україну, де "у селах у веселих" будуть "i люди веселi", де "врага не буде супостата, А буде син, i буде мати,

I будуть люди на землi".

Поет уявляв собi "сiм'ю вольну, нову" народiв, де оживе природа i оживуть люди, де не буде нiякого гноблення, а пануватиме воля i братерство.

Висновки

Навіть при житті авторитет Шевченкового слова був високий не тільки завдяки його політичній вагомості, а ще й тому, що позбавлений права на власну історію і національну самосвідомість, український народ сприймав твори свого поета не лише як красне письменство, а й як фактор розвитку всього культурного життя в Україні.

Білоруський письменник М. Богданович у статті, написаній до сторіччя з дня народження поета, писав: «...Це письменник, якому судилася величезна роль стати символом культурної цінності цілого народу, уособленням усієї його духовної сутності». В одному з листів наприкінці життя (1859 р.) Т.Шевченко писав: «Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу...». І сам же він своєю творчістю вивів свій народ у число непересічних за таланом і талантом.

Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.

Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.

Вже більше ста років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета-революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря - безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертна могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї Батьківщини, до свого народу.

Список використаної літератури

Бабишкін О. Шевченкова слава. – К., 1989.

Богданович Н. Избранные произведения. — М., 1983. — С. 283.