Суднобудівна галузь України. Її конкурентоспроможність

Виробничі потужності суднобудівельних підприємств України на даний час завантажено в середньому на 25-30% [2].

Сьогоднішній стан морського та річкового українського торговельного флоту характеризується цілим рядом негативних тенденцій:

скорочення кількості торговельних судів, в тому числі під національним прапором;

зменшення валютних надходжень, одержаних від роботи флоту, і, відповідно, скорочення податкових відрахувань;

активне застарівання флоту, що, в свою чергу, призводить до обмеження кількості заходів вітчизняних судів до іноземних портів.

Зниження обсягів участі українського флоту в перевезеннях зовнішньоторгівельних вантажів, що призводить, окрім втрати прибутків, до посилення залежності України від світового фрахтового ринку та збільшення імпорту транспортних послуг.

В Україні досі відсутня прийнята в багатьох країнах практика фінансування судів з розстроченням платежів, в тому числі з використанням системи лізинга. Причиною цього є ризик, через який кредитування суднобудівельної галузі також іще не набуло широкого розповсюдження. Чинний порядок формування страхових фондів для покриття можливих збитків внаслідок кредитної діяльності не дає змоги комерційним банкам сформувати потрібні резерви. Згідно із законодавством резерви для покриття можливих збитків за позиками створюються за рахунок чистого прибутку.[4] А в більшості країн Європи та Азії, які мають розвинуте суднобудівництво, держава бере на себе гарантії по кредитуванню комерційними банками будівництва корабля або банки кредитують будівництво нових судів під заставу майна тієї компанії, яка їх експлуатує, в обсязі до 80% їх вартості на світовому ринку при ставці кредиту 8% з розстроченням платежу на 8-10 років. Це дозволяє замовнику виплачувати лише 20% вартості судна. Решта кредиту повертається з прибутків, одержаних від експлуатації судна [1].

Інші проблеми наявні сьогодні в галузі суднобудування в Україні добре проілюстровано у зверненні учасників конференції “Стан і шляхи відродження морської індустріїї України” до Президента України Л.Д.Кучми:

“За останні роки морська індустрія України різко втратила свої позиції на внутрішньому і зовнішньому ринках України. Причинами для занепокоєння є такі об'єктивні факти:

Втрачено позиції морського флоту України не лише як міжнародного перевізника, але і на внутрішніх лініях. Відсутність поновлення морського флоту призвела до значного зростання віку наявних судів, що відповідно з вимогами міжнародних конвенцій різко знижує, а то й виключає можливість їх роботи на іноземні порти. Близько 92% вантажів в українських портах перевозяться іноземними судами (зазначу, що оптимальний рівень має бути значно нижчим, хоча точні межі не можна наводити категорично, оскільки оптимальна структура експорту та виробництва для національного споживання залежить як від часу в розвитку галузі, так і від наявних обставин та цілей держави і виробників). Наявність на українському ринку перевезень іноземних компаній призводить до занепаду власної морської індустрії та загрожує національній безпеці України.Велике занепокоєння викликає стан флоту риболовного господарства. Протягом 10 років було списано 133 технічно та морально застарілих судна морського та океанського плавання, а збудовано лише 16 нових судів. Наявна тенденція загрожує практичним призупиненням промислу, падінням обсягів вилову риби та морепродуктів, що, безумовно, вплине на стан продовольчої безпеки держави.

Незважаючи на те, що Законом України “Про державну підтримку суднобудівельної промисловості України” №774/97-ВР від 23.12.97 суднобудівництво визнано пріоритетною сферою економіки України і для його розвитку ухвалено близько 50 нормативних актів Уряду, успіхи цієї сфери доволі скромні. Це пов'язане з тим, що суднобудівельні заводи не забезпечено замовленнями з боку вітчизняних судновласників, у першу чергу - державних, які вимушені животіти за рахунок виготовлення дешевих “полуфабрикатів” для іноземних замовників. Крім того, з боку держави перед суднобудуванням не поставлено конкретних задач, не намічено перспективи діяльності підприємств і не конкретизовано участь суднобудівництва в реалізації інших напрямків зовнішньоекономічної діяльності України.

Через відсутність гарантійних фінансових механізмів серед українських судновласників намітилась тенденція розміщення замовлень на новий тонаж не на вітчизняних верфях, а за кордоном. Через втрату попиту з боку вітчизняних замовників нових проектів та судоремонтних робіт гальмується розвиток суднобудівельної галузі.