Стабільний фінансовий сектор - базова умова побудови економіки ринкового типу

Розглянемо основні види фінансової політики як способи формування і контролю фінансової системи.

Види фінансової політики і механізми її реалізації

Необхідність у розробці і систематичному проведенні фінансової політики виникла з розвитком капіталізму. Безпосередній поштовх до створення і реалізації програм фінансової політики дала економічна криза 1929-1933, яка поставила під сумнів здатність ринкової системи до саморегулювання без активного втручання держави до економічного життя. В 30-40 роки завдання фінансової політики переважно зводились до послаблення впливу криз перевиробництва на економіку, підтримання високої господарчої активності та розширення купівельного попиту. До 60-их років цей акцент змістився, і головним її завданням стає досягнення високої зайнятості та стимулювання збільшення темпів економічного зростання. З 70-их років включаючи сучасну фінансову політику, пріоритетним напрямком стала боротьба з інфляцією в сукупності з попередніми задачами : забезпеченням високої зайнятості, стимулюванням економічного зростання, вирівнюванням платіжного балансу тощо.

Виходячи із завдань, поставлених перед фінансовою політикою, провідні економісти ділять її на три види : політика економічного зростання, політика стабілізації і політика обмеження ділової активності.

Перед першою, тобто політикою економічного зростання, розуміють систему фінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичних об'ємів валового національного продукту і підвищення рівня зайнятості. Ця стимулююча фінансова політика включає в себе збільшення державних видатків, зменшення податкового тягаря.

Іншими словами, якщо зараз є збалансований бюджет, фінансова політика повинна рухатися у напрямку бюджетного дефіциту в період спаду або депресії.

Якщо ж уряд використовує заходи фіскальної політики і політик державних видатків, намагаючись втримати об'єм випуску продукції на його типовому для даної країни рівні і підтримати стабільність цін, то вважається, що держава проводить політику стабілізації. При цьому невірним було б вважати, що політика стабілізації замінює стимулюючу і стримуючу фінансову політику в їх прагненні до вирівнювання економічної ситуації в країні, оскільки між даними поняттями існують певні відмінності. Наприклад, політика економічного зростання може проводитись державою і в період, коли властивий країні об'єм виробництва вже перевищено, і виробництво тяжіє до його потенціального рівня, в той час як стабілізаційна політика не має права переслідувати такі цілі.

В свою чергу політика обмеження ділової активності навпаки спрямована на зменшення реального об'єму ВВП у порівнянні з його потенційним рівнем, і застосовується урядом в період або буму з метою уникнути кризи перевиробництва, та інфляції, яка виникає разом з надлишковим попитом.

Стримуюча політика передбачає :

зменшення урядових видатків;

збільшення податків;

Інакше кажучи, фінансова політика повинна орієнтуватися на позитивне сальдо державного бюджету, якщо перед економікою стоїть завдання контролю над інфляцією.

Розглянемо механізми впливу фінансової політики на господарство країни.

Реалізація фінансової політики провадиться в три етапи :

Відпрацювання науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів, яке формується на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив вдосконалення виробництва і стану вимог населення.