Харчова промисловість України, проблеми і перспективи спирто-горілчаної галузі
Отже Україна залишилась без вітчизняної сировини: солоду та хмілепродукції. Уже починаючи з 1999 року українські пивовари зіткнулися з проблемою гострою нестачі сировини. Під план виробництва 1999 року підприємствам України необхідно було 2,5 тис. тон хмелю, тоді як його врожай становими лише 0,45 тис.т. (Тоді як за часів колишнього СРСР українські землі давали до 8 тис.т хмелю щорічно.) У 1999 році сировинна проблема була частково вирішена, коли у жовтні 1999 Верховна Рада прийняла закон про квотування та тимчасове пільгове ввізне мито на солод та окремі види хмілепродукції, що дало змогу українським пивоварам до кінця року імпортувати 50 тис.т солоду та 200 т хмілепродукції.
І з кожним наступним роком сировинна проблема поставала ще гостріше. У 2000 році, в Україні практично не було солоду через відсутність пивоварного ячменю, який увесь був ввезений закордон. У 2001 - за потреби у 3200 тонн зібрали лише 720 тонн.
А мито на імпорт хмелю становить ні багато ні мало 50%. Хміль залишається єдиним з 97 видів харчової сировини, на який Верховна Рада не скасувала імпортний тягар.
Виноробна галузь також переживає в Україні не найкращі часи - наслідки антиалкогольної компанії, очевидно, ще довго будуть нагадувати про себе. Виробництво вин, шампанського значно скоротилося не тому що немає попиту, а тому що нема з чого його виробляти. Наприклад, якщо у 1985-86 роках Одеська область виробляла 22-30 млн.дал. виноматеріалів, то останніми роками - 2-3 млн.дал. А якщо згадати, що Одеська обл. постачає виноматеріалами всі шампанські заводи України, то цю кількість можна вважати мізерною.
За даними корпорації «Укрвинпром», у 2001 році винороби зібрали усього близько 200 тис. тонн винограду, переробка якого дасть вторинному виробництву приблизно 15 млн. дал виноматеріалів. При цьому торік було зібрано близько 320 тис. т сировини. Причинами недобору врожаю винограду і його невисокої якості стали несприятливі погодні умови.
За словами фахівців, «щорічно в нашій країні спостерігається скорочення площ виноградників. Разом із щорічним зниженням врожайності це призводить до зменшення валового збору винограду». «Гарний врожай 2000 року був обумовлений головним чином сприятливими погодними умовами, але ніяк не рішенням сировинних проблем вітчизняних виробників», - вважає Наталя Ворожейкіна. На думку експертів, основний недолік вітчизняної сировинної бази - відсутність елітних, стійких до несприятливих кліматичних умов сортів винограду. Українська селекція винограду була орієнтована на виведення нових сортів, у результаті чого більшість нинішніх виноградників виявилися залежними від кліматичних умов.
III. Що було зроблено для вирішення проблем?
Однією зі спроб держави зменшити тіньовий ринок, та досягти збільшення акцизних надходжень до бюджету було введення мінімальної ціни на горілчану продукцію.
З 6 липня 2001 року в Україні знову почали діяти мінімальні ціни на алкогольні напої. Постанова КМ від 21 червня 2001 року “Про введення мінімальних цін на вітчизняні й імпортні горілку і лікеро-горілчані вироби” (№700). Нова мінімальна ціна на спиртне встановлена на рівні 24,85 грн. (опт) і 27,34 грн. (роздріб) за літр 100%-вого спирту. Тобто з 6 липня півлітра 40% горілки мала продаватися оптом не менш ніж за 4,97 грн., а в роздрібній торгівлі - по 5,47 грн.
В роздрібній торгівлі горілка найчастіше пропонується по 3,2-3,5 грн. за 0,5 л, тоді як тільки акцизний збір і ПДВ із кожної півлітровки складають не менш 3,9 грн. Виходячи з цього і був установлений нинішній розмір мінімальних цін. За задумом розробників постанови, введення “40-градусного мінімуму” мало привести до легалізації ринку і до зростання надходжень у бюджет (у першу чергу, звичайно, від акцизного збору).Звичайно, що виробники спиртного, які сплачують усі податки, та торговці їхньою продукцією цей закон не мав турбувати. Адже горілки цих виробників (“Эванс”, “Союз-Віктан”, “Артеміда”, “Княжий Град”, “Гетьман” і т.д.) в роздрібній торгівлі продається за 7 грн. за 0,5 л.
Проте навряд чи такі дії приведуть до тотальної сплати податків та росту надходжень у бюджет. Звичайно підвищиться конкурентноздатність середнього цінового сегмента, тобто горілки ціною 7,0 грн. за пляшку. Але для більшості покупців має значення різниця в ціні навіть на декілька гривеників за пляшку.
Та й можливе скорочення обороту, адже торговці неврахованої 40-градусної (зробленої на легальних підприємствах з використанням схем ухилення від сплати податків) і “бодягою” (водно-спиртовою сумішшю, що розливається в підвалах) з лишком компенсують ростом націнок (коли вже держава примушує їх продавати товар дорожче). Зрозуміло, що виробники такого спиртного платити акцизний збір після введення мінімальних цін не почнуть.