Методи наукового аналізу розміщення і територіальної організації народного господарства України

До традиційних методів аналізу розміщення продуктивних сил належать порівняльний спосіб вивчення економічних і економіко-географічних явищ, їхня конкретизація і генералізація. Запозиченим з економічної географії, що широко використовується в прикладних розробках, є картографічний метод. Економічне картирование є наочним і конкретним інструментом при дослідженні території, аналізі особливостей розміщення і взаємозв'язки предметів і явищ. Особливе значення має вимір економічних відстаней (по ізолініях тарифів на перевезення пасажирів і вантажів), щільності населення. Визначений інтерес представляють карти статистичних поверхонь (щільності основних фондів у розрахунку на 1 кв.км поверхні і на 1000 чіл.), що дають можливість установити взаємозв'язку економічних явищ з місцевими умовами.

При моделюванні розміщення виробництва на перспективу досить широко використовують нормативний метод, роль якого зростає в нових умовах господарювання, спрямованих на подолання так називаного витратного механізму.

Однак сучасні економічні явища і процеси, властивому територіальному розміщенню виробництва, дуже часто мають масовий характер і обумовлені складним комплексом причин. Тому аналізувати їх можна тільки за допомогою точних кількісних методів дослідження, що називаються економіко-математичними методами. Сутність останніх складається у формалізованому описі економічних явищ і процесів у виді відповідних моделей- систем математичних рівнянь.

Частіше використовують два види економіко-математичних моделей- балансові й оптимизационные.

Балансові моделі будують у виді систем шахових таблиць, до них відносяться баланси витрат і випуску продукції, капітальних вкладень, трудових витрат і природних ресурсів. Дуже широко використовуються на практиці міжгалузеві і міжрайонні баланси виробництва і розподіли.

Оптимизационные моделі є вищою формою техніко-економічних розрахунків. Їхнє основне призначення – вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприємств і галузей, але і територіально-виробничих комплексів. В оптимизационных моделях умови задач і рішення їх можуть бути представлені в табличній (матричної) чи графічній формі. Оскільки номенклатура готової продукції в країні нараховує більш десятків мільйонів одиниць, що виробляються і споживаються в тисячах пунктах із властивими ним технологіями і видами транспорту, кількості зв'язків, що реально виникають у господарстві, може досягти астрономічної цифри. Тому розробити модель розвитку і розміщення продуктивних сил у масштабах країни практично неможливо. У зв'язку з цим варто використовувати систему моделей.

В даний час економіко-математичне моделювання використовується для моделювання територіальних пропорцій розвитку господарства, формування господарства регіонів країни. Проблему створення економіко-математичних моделей територіальних пропорцій вперше обґрунтував академік В.С. Немчинов. Під керівництвом М.Н. Албегова розроблена система моделей розміщення галузей господарства, основою якої вважають модель розміщення промислового виробництва, що має дві характерні риси:

•умови розвитку і розміщення кожного виробництва в окремому районі, представлені у виді функції, що характеризує зміну витрат у галузі в цілому в залежності від обсягів виробництва її продукції в цьому районі;

•економічні показники виробництва продукції в окремих районах і перевезення її представлені у виді коефіцієнтів цільової функції, у розрахунках якої широко використовуються прямі витрати. Основною метою досліджень за допомогою цієї моделі є визначення основних територіальних пропорцій розміщення галузей промисловості. Модель дає можливість зробити варіантні розрахунки для визначення впливу найбільш важливих факторів розміщення виробництва. Так, змінюючи обчислення на гранично припустимі розміри використання трудових, водяних і інших ресурсів в окремих районах, можна досліджувати вплив на формування територіальних пропорцій розміщення виробництва таких важливих факторів як співвідношення чисельності зайнятих у промисловості в різних районах країни.

Цільовою функцією оптимизационной моделі розміщення виробництва є мінімум витрат, а обмеженнями- розміри потреб у продукції, обсяги її випуску, ресурси сировини, палива і матеріалів, капітальні вкладення.Завершальним етапом дослідження і прогнозування територіальної організації господарства є визначення можливого економічного ефекту від нового розміщення продуктивних сил. Існує ряд способів оцінки ефекту від економії витрат при раціоналізації розміщення продуктивних сил. Найбільш розповсюджені- це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей і елементів. Спочатку визначають економію від розміщення кожної галузі виробництва, на основі порівняння сумарних витрат на виробництво і транспортування продукції для споживача при різних варіантах розміщення. Але при цьому не враховується економія від впровадження елементів технічного прогресу, концентрації і спеціалізації виробництва, не зв'язаних з розміщенням. Варто уникати повторного обчислення. У той же час необхідно враховувати міжгалузевий ефект від комплексного розвитку в кожнім районі різних галузей, а також ефект від групового розміщення підприємств у безпосередній близькості одне від іншого на компактній території в рамках промислового чи куща вузла.