Фактори розміщення продуктивних сил

1. Сировинний фактор

Його часто-густо називають фактором матеріаломісткості, хоча сировина й матеріали – не одне й те саме. Але у практичному аналізі витрати на сировину й матеріали об’єднують; у такому випадку кажуть про матеріаломісткість виробництва. Це чималі витрати й у більшості галузей промисловості складають понад половину всіх вкладень.

Звичайно ступінь матеріаломісткості визначається від ношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Водночас обидві величини можна виражати як у грошових, так і в натуральних показниках. Наочнішим є метод зіставлення натуральних величин, наприклад, ваги вихідної сировини й готової продукції. Якщо відношення сировини до готової продукції лише трохи перевищує одиницю, то виробництво нематеріаломістке; якщо ж кратність становить два й більше, то матеріаломісткість вважається високою .Виробництва з великими витратами сировини на одиницю готової продукції, звичайно, треба розташовувати поблизу сировинної бази, щоб не робити завеликих відрахувань на транспорт. Найчастіше (але не завжди) перевезення готової продукції до споживача коштує менше, ніж перевезення сировини. Чим вища матеріаломісткість виробництва, тим більша його орієнтація на сировину. Деякі види виробництва через специфіку технології можуть розташовуватися лише там, де видобувається сировина: гірничодобувна, лісопильна промисловості, виробництво калійних добрив. У деяких випадках розміщення виробництва поблизу сировини цілком очевидне, хоча теоретично припустиме і в інших місцях, як-от виробництво соди. Для одержання однієї тонни соди треба 1,7 т кухонної солі, яка у цьому випадку добувається у вигляді розсолу, цебто її об’єм значно збільшується, і сировина стає практично нетранспортабельна. Виробництво лляних тканин зосереджено в районах виробництва льону, бо сировина (стебло) теж нетранспортабельна.

Деякі стадії комплексних галузей вирізняються високою матеріаломісткістю, інші – середньою або низькою. Наприклад, у кольоровій металургії збагачення сировини – дуже матеріаломісткий вид виробництва. Адже навіть багаті мідні руди містять металу не більше 5%, а руди рідких металів – десяті й соті частки процента. Звичайно, возити на велику відстань величезну кількість гірської породи безглуздо. Ось чому на місці видобутку руду збагачують і одержують концентрат, який потім відправляється на подальшу переробку. В текстильній промисловості бавовноочисні й вовномийні заводи також розташовуються поблизу місць виробництва бавовни й вовни, бо після очищення вага сировини набагато знижується.

У чорній металургії матеріаломісткою вважається стадія виробництва чавуну, коли на одну тонну готової продукції потрібно приблизно дві тонни залізної руди, 1,3 тонни коксівного вугілля, а також флюсові вапняки, вогнетривкі глини та інша сировина. Ось чому заводи повного циклу розташовуються поблизу сировини. При цьому зміна технології процесу впливає на зсуви у розміщенні виробництва. Так, на початку XX ст. для виробництва тонни чавуну використовувалось більше коксівного вугілля, ніж залізної руди. Тому найбільші металургійні центри тяжіли до вугільних басейнів: Донбас в Україні, Рурський басейн у ФРН тощо. А нині заводи «шукають» руду. Найбільший металургійний комбінат в Україні (і один з найбільших у Європі) – у Кривому Розі; у США чорна металургія посунулась, з одного боку, до Великих озер (родовища руди), а з іншого, – до портів, куди підвозять імпортну руду; в Німеччині великим металургійним центром стало портове місто Гамбург, де використовують імпортну руду.

У бурякоцукровому виробництві одержання цукру-сирцю прив’язане до місць буряківництва, а рафінадне виробництво – до споживача.

Сировинний фактор є провідним для таких видів виробництва, як гірничодобувна промисловість, лісопильна й целюлозно-паперова промисловість, виробництво соди, калійних добрив, азотних добрив з коксових газів, збагачення руд кольорових і чорних металів, виробництво чорнової міді, нікелю, свинцю, цементна промисловість, виробництво металургійного й гірничого обладнання, цукру-піску, лляних тканин, маслоробна, консервна, сироварна, бавовноочисна й вовномийна промисловість, ґутництво.

Оскільки мінеральні ресурси жорстко локалізовані (родовища руд металів, мінеральна сировина для хімічної промисловості тощо), то розміщенню матеріаломісткого виробництва здебільшого притаманна висока концентрація. Так, Донбас і Придніпров’я мають потужну металургійну промисловість, яка використовує криворізьку залізну руду, нікопольську марганцеву руду й донецьке коксівне вугілля. Підприємства реґіону – найбільші у Європі. Тут розташовані металомісткі види машинобудування: виробництво металургійного та гірничошахтного обладнання, локомотиво- й вагонобудування, енергетичне машинобудування. Донецько-Придніпровський район виробляє чорних металів і продукції важкого машинобудування більше, ніж може спожити Україна, а тому значна частина виробів експортується.

Поряд із матеріаломісткими видами виробництва є й такі, для яких сировинний фактор не має істотного значення, або, принаймні, роль сировини менш значна порівняно з іншими компонентами виробництва. Наприклад, електростанції зовсім не споживають сировини (паливо не вважається для них за сировину) і потребують дуже мало матеріалів. В електронному машинобудуванні, приладобудуванні, оптико-механічному машинобудуванні вартість сировини у багато разів менша за вартість готової продукції, і за вагою сировина не перевершує готову продукцію. Але у цьому випадку зіставляються витрачені кошти. Такі галузі не обов’язково розташовувати поблизу сировини: вони зазнають впливу іншого фактора – трудового, який у цьому випадку переважає.