Форми розміщення і територіальної організації продуктивних сил

Природні умови є об’єктивними передумовами для появи й розвитку ТПП. Ю. Саушкін виділив шість різновидів ТПП:

1. Генеральний – між країнами й великими економічними районами. Наприклад, між Далекосхідним районом Росії та Японією – за експортом до останньої деревини й кам’яного вугілля. Між Західно-Сибірським економічним районом Росії та Україною – за експортом нафти й газу.

2. Внутрішньорайонний – між промисловими вузлами й містами. Часто-густо в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому – його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби.

3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Приклади можуть бути ті самі, що й у попередньому ТПП. Крім того, тут доречно згадати про приміське сільське господарство й поставки його продукції до економічного центру. Економічний центр може давати довкіллю кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію.

4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіально роз’єднані (ловіння риби – переробка – консервування, копчення, соління).

5. Фазовий – одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.

6. Епізодичний – райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.

За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис: ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури; прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.

Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності, душові показники тощо.

Одержання дешевого продукту в районах з найсприятливішими природними та економічними умовами спричинюють спеціалізацію районів.

, (1)

де С – загальний рівень спеціалізації району (реґіону); Р – сукупний суспільний продукт, створений у районі, у вартісному вираженні; РВ – частина сукупного суспільного продукту району (реґіону), що вивозиться за його межі (у вартісному вираженні).

Галузі спеціалізації обраховують за допомогою коефіцієнта локалізації, середньогалузевого відсотка, коефіцієнта виробництва продукції району (реґіону) на душу населення.

Середньогалузевий відсоток обчислюється за формулою

Kd = ,

де n – число галузей у регіоні. Їх може бути будь-скільки : 2-10-15, кожна з них виробляє певний відсоток валової продукції (ВП) та утримує певну кількість робітників (КР). Наприклад, коли галузей 15, то Р = 100% : 15 = 6,67%. Таким чином, до галузей спеціалізації даного регіону належать ті, у яких частка (di) вище середньогалузевого ( тобто 6,67%).

di > Р

Коефіціент душового виробництва (Kd) обчислюється за формулою:

Kd = ,Де Гр – показник галузі регіону ( валова продукція, кількість робітників, вартість основних фондів); Гк – показник галузі країни; Нр – населення регіону; Нк – населення країни. Ліва частка співвідношення характеризує розвиток галузі в регіоні по відношенню до країни; права – частку населення регіону – до всього населення країни. Коли Кd=1, ці частки однакові, що свідчить про рівномірний, пропорційний населенню розподіл даної галузі у регіоні.