Зовнішньоекономічні зв’язки України

спорудження заводів “під ключ” та модернізація об’єктів;

використання лізингу, обмін передовим досвідом;

технічна допомога та науково-технічна співпраця;

3.4. Спільне підприємство. Сюди відноситься створення підприємств зі змішаним капіталом з самих різноманітних галузей народного господарства.

3.5. Експорт та імпорт послуг, куди відноситься міжнародний та транзитний транспорт, іноземний туризм, послуги банків, страхових компаній, охорони здоров’я, навчання і т. д.

Інжиніринг – це торгівля інженерно-консультаційними послугами. Туризм є рекреаційний, науковий та діловий.

За економічним потенціалом Україна входить до першої шістки, але частка України у міжнародному територіальному поділі праці та світовій торгівлі не надто висока. Таке протирічне положення посилюється низкою природних, демографічних, історичних, економічних, геополітичних причин.

Україна не в змозі себе забезпечити мінеральними ресурсами, хоча і має значний природно-ресурсний потенціал. Україна використовує трудові ресурси і має потенційно великий ринок збуту споживчих товарів. Україна протягом століть захоплювалася тими чи іншими державами. Економіко-географічне положення України є досить вигідним для участі в міжнародному територіальному поділі праці. Основними показниками зовнішньої торгівлі є обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішньоторговельного балансу, географія торгівлі. Структура товарообігу обумовлюється економічним потенціалом країни.

Зовнішньоекономічна політика – це система заходів уряду, яка направлена на зміцнення позицій країни у світовій економіці, в міжнародних економічних стосунках.

4. ЗОНИ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Зони спільного підприємництва відділяються за допомогою митного режиму від основної території країни і функціонували за рахунок безмитного ввезення товарів. Наприклад, морські порти, залізничні вузли, аеропорти. Їм передувало створення “вільних портів”, де могли б безмитно зберігатись товари, які привезені в зону для надання продажу. Зони спільного підприємництва створюються з метою забезпечення певної зайнятості робочої сили, залучення інвестицій, організації в економічних зонах виробництв, які орієнтуються на експорт, подолання відсталості розвитку регіонів, використання власних сировинних та трудових ресурсів для виробництва експортної продукції.

Всього у світі є 23 види ЗСП, основні з них наступні:

безмитні багатопрофільні зони, розташовані на перехрестях внутрішніх систем;

експортні промислові зони, що орієнтуються на зовнішню торгівлю;

зони економічного та науково-технічного розвитку, тобто “технополіси”;

зони страхових та банківських послух, які характерні для певних країн;

імпорто-промислові зони і зони по заміщенні імпорту, які забезпечують одну сторону сучасними товарами, а місцеві підприємства – передовою технологією;

складські (консигнаційні) зони, які формуються у районах міжнародних морських перевезень і авіатранспортів;