Демографічна і трудоресурсна ситуація в Україні
6. Для характеристики розміщення населення використовують поняття “розселення”. Розселення є міським і сільським. Співвідношення міського і сільського населення показує рівень розвитку продуктивних сил. Зараз воно складає 68% міського і 32% сільського.
У післявоєнні десятиріччя в нашій країні почав інтенсивно відбуватися процес урбанізації, який відображає збільшення питомої ваги міського населення, зростання соціальноекномічної ролі міст, збільшення кількості великих міст. Так, міське населення з 1919 до 1994 р. зросло у 5,2, а сільське – зменшилось в 1,7 раза. Тепер в Україні – 445 міст та 909 селищ міського типу.
Виділяють такі групи міських поселень: малі (до 50 тис. чол.), середні (50-100 тис. чол.), великі (100-500 тис. чол.), дуже великі (500-1000 тис. чол.), міста-мільйонери (понад 1000 тис. чол.).
У великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає 57,7% міського населення України. До міст-мільйонерів належать: Київ (2,6 млн. чол.), Харків (1,6 млн. чол.), Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса. Серед дуже великих міст – Запоріжжя (900 тис. чол.), Львів (810 тис. чол.), Кривий Ріг (707 тис. чол.), Маріуполь (524 тис. чол.), Миколаїв (519 тис. чол.) і Луганськ (504 тис. чол.).
Роль процесів урбанізації в соціально-економічному розвитку території неоднозначна. З одного боку, вони засвідчують інтенсивний промисловий розвиток (бо міста – центри саме розміщення промисловості), ріст виробничого і наукового потенціалу, формування значної мережі розселення, а з іншого – надмірну концентрацію виробництва (а, отже, і різке зростання техногенного навантаження на природу), відтік населення з сільської місцевості, що неодмінно призводить до занепаду села та ін.
Міста виконують різні функції і, як промислові підприємства чи люди, спеціалізуються на одному чи декількох видах діяльності. Міста-мільйонери та великі міста відносяться до багатофункціональних. Існують міста – транспортні вузли, науково-освітні та адміністративні центри, міста-курорти. Селища міського типу поділяються на індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, змішаного типу.Є пряма залежність між рівнями урбанізації та загальною густотою населення. Нині середня густота населення в Україні становить 85 чол./км2, диференціюючись у розрізі областей від 200 чол./км2 у Донецькій до 43 чол./км2 у Чернігівській.
Поняття урбанізації тісно пов’язане з системами розселення населення – територіально цілісними і функціонально взаємопов’язаними сукупностями поселень. Усі населені пункти (міські і сільські) України об’єднані в єдину систему розселення (з центром у м. Києві), у межах якої виділяють регіональні системи розселення (міжобласні – навколо міст-мільйонерів та обласні) і локальні (у межах адміністративних районів).
Навколо багатофункціональних великих міст групуються міста нижчих рівнів, утворюючи міські агломерації, яких в Україні 19.
Питання сільського розселення дуже актуальне на сучасному етапі територіальної організації суспільства. Воно безпосередньо пов’язане з міським розселенням. За період 1961-1993 рр. кількість сіл скоротилась з 42 229 до 28858. Половина сіл зосереджена в Західному економічному районі. Найбільше сільського населення (близько 50%) проживає у Вінницькій, Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській та Чернігівській областях.
Села за кількістю жителів поділяються на малі, середні та великі. У малих поселеннях проживає до 500 чол.; у середніх – від 500 до 1000 чол.; у великих – понад 1000 чол. Зараз в Україні близько 30 тис. сільських поселень. З них – 57,7% малих, 22,4% середніх та 19,9% великих.
Сільське розселення на сучасному етапі деградує. Необхідно зазначити, що в селах залишаються на постійне проживання, як правило, люди старшого віку (28%).
Сільське розселення України зазнало змін через хибну аграрну політику і диференціацію сіл на перспективні та неперспективні, екстенсивний розвиток сільського господарства, слабкий розвиток переробної промисловості, виробничої та соціальної інфраструктури в сільській місцевості, геноцид і депортації. Важкі умови життя та праці селянина, відсталість сфери послуг і побуту спонукали до масових виїздів, особливо молоді, не лише з села, а й за межі країни, що призвело до знелюднення українського села, його деградації, депопуляції, старіння населення і від’ємного сальдо в природному прирості.
На розселення населення впливають його міграції. Міграції – це переселення, переміщення населення, пов’язані зі зміною місця проживання як в межах однієї країни (внутрішні), так і з однієї країни в іншу (зовнішні). Найбільш поширеними мотивами міграцій є економічні, соціально-побутові, політичні, релігійні, воєнні чинники, а також стихійні лиха. Серед мігрантів з України переважає молодь. Майже 75% від їх кількості – люди у віці до 30 років. Міграції впливають і на національну структуру населення. У ХХ столітті було 3 “хвилі” зовнішньої міграції. Третя хвиля у 90-ті роки відзначається від’їздом освічених, висококваліфікованих людей.