Предмет, завдання та методологія курсу “Розміщення продуктивних сил”

Без глибоких знань проблем РПС неможливе обгрунтування територіально-галузевого розподілу капітальних вкладень, інвестування. Адже інвестиційна привабливість тих чи інших регіонів значною мірою залежить від раціонального розміщення на їх території продуктивних сил.

Велика просторова диференціація природних та соціально-економічних умов України, складна територіальна організація її продуктивних сил, необхідність розробки і реалізації стратегії стійкого, підтримувального розвитку усіх регіонів України зумовлюють мету курсу “РПС”.

Мета курсу спрямована на оволодіння студентами науковими основами РПС, аналіз сучасного стану і визначення перспектив їх розвитку в умовах ринкових відносин.

Вона визначає й основні його завдання, які полягають у формуванні знань про:

– теоретичні основи РПС та понятійно-термінологічний апарат курсу;

– закономірності, принципи та фактори розвитку і розміщення продуктивних сил;

– стан продуктивних сил, їх розміщення та перспективи розвитку;

– природно-ресурсний потенціал України, його структуру;

– демографічну і трудоресурсну ситуацію та її вплив на територіальну організацію продуктивних сил;

– народногосподарський комплекс, його структуру та територіальну організацію;

– систему економічного районування країни та стан продуктивних сил економічних районів України;

– міжнародні зв’язки України та їх форми.

Отже, завданням курсу є формування у студентів умінь і практичних навичок при вирішенні проблем обгрунтування РПС з урахуванням конкретної виробничої ситуації.

3. Курс складається з ІV розділів:

• Теоретичні та методологічні основи і загальні умови РПС.

• Розвиток і розміщення продуктивних сил України.

• Територіальна організація народного господарства.

• Вплив зовнішніх економічних зв’язків на розвиток продуктивних сил України.4. Економічна наука почала активно досліджувати питання розміщення продуктивних сил наприкінці ХІХ ст. У цей час створювались основи економічної теорії розміщення виробництва, основоположниками якої були Й. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, В. Кристаллер. Їх теорії базувалися на визначальній ролі прибутку в умовах ринкового господарства. У 1826 р. Йоган Тюнен виклав свої погляди у праці “Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії”, суть яких полягає в одержанні найбільшого прибутку завдяки вдалому розміщенню сільського господарства концентричними колами навколо ринку. Альфред Вебер у праці “Теорія штандорта промисловості” (1909р.) обирає як модель ізольоване господарство. У зв’язку з цим йому приписують те, що він сконструював теорію, суть якої полягає в тому, що виробництво розміщується за принципом найменших витрат, а розміщення промисловості визначається трьома “орієнтаціями”: транспортною, робочою, агломерацією.

У 1940 році виходить з друку праця Августа Льоша “Географія розміщення господарства”, в якій основна увага приділяється ринкам збуту продукції як вирішальному фактору розташування виробництва. Автор запроваджує новий критерій оцінки розміщення підприємств – інтереси всього господарства країни. Цікавим для студентів є твердження, що завдання економіста полягає не тільки в тому, щоб пояснити негативні явища в господарстві, а й у тому, щоб вказати шляхи їх подолання.