Стан та перспективи розвитку кормовиробництва в Україні
Важливим резервом одержання якісного силосу є зменшення втрат під час ферментації, які можуть досягати 10-15 і більше відсотків. До заготівлі силосу слід ретельно готуватися, тобто, перш за все підготувати техніку, щоб не сталося як, що силосну яму завантажують протягом 2-3 а то й більше тижнів. Оптимальний строк завантаження силосної траншеї 5 днів. Збирання кукурудзи чи іншої силосної культури повинне проводитися в стислі строки, на сучасних комбайнах з якісним подрібненням сировини.
На жаль, більшість господарств у сучасних умовах заготівлю силосу проводять довго, тому строки заготівлі затягуються. Отже, слід зважити на сам процес завантаження траншей. Перед завантаженням силосних траншей їх очищають, на дно кладуть шар соломи завтовшки 30-50 см. Завантаження силосної маси розпочинають з торцевої сторони, протилежної до майданчика завантаження. Транспортні засоби повинні розвантажуватися на майданчику, потім маса, що силосується, подається в траншею бульдозерами. Це запобігає забрудненню маси землею, яка зв’язує багато кислот, в результаті чого уповільнюється підкислення сировини.
Від самого початку завантаження траншеї укладену масу ущільнюють для забезпечення швидкого створення анаеробних умов та раціонального використання ємності силосної споруди. Якщо зелена маса, що силосується, має вологість до 75%, її безперервно ущільнюють від початку заготівлі до кінця завантаження силосної траншеї. Після завершення силосування силосну масу необхідно щоденно додатково ущільнювати протягом не менше 3-4 годин, особливо слід звертати увагу на ущільнення маси біля стін траншеї. Якщо закладена силосна маса має підвищену вологість (в межах 80% і більше), то вона не потребує додаткового ущільнення, що запобігає втратам клітинного соку. Завантаження силосної маси в траншеї проводять під ухилом, завдяки чому вона якомога менше піддається ферментації. Такий метод заготівлі силосу запроваджений у Англії, США та Німеччині.З метою зменшення втрат поживних речовин після завершення процесів закладання поверхню силосу слід ретельно ізолювати від зовнішнього середовища з використанням повітря- і водонепроникної плівок. В практиці силосування використовують в основному поліетиленові світлонепроникні плівки завтовшки 0.15 — 0.20 мм. Плівки такої товщини не рвуться при вкриванні силосу, стійкі до дії прямих сонячних променів і низьких температур. Економічно доцільними є широкоформатні плівки з шириною 8-12 м. При їх використанні зменшуються затрати праці на вкриття силосу і досягається кращий захист силосної маси від доступу повітря. Такі полотна плівок недоцільно перекривати накладанням краю однієї на край другої: доцільніше склеїти їх клейкими плівками або наплавити та якісно закріпити біля стін траншеї. Для цього дерев’яною лопатою плівку закладають між стіною траншеї та масою сировини, а місце з’єднання засипають ґрунтом і ущільнюють. Плівку присипають по всій поверхні шаром глинистого ґрунту завтовшки 8-10 см, тирсою чи торфом — 20-25 см; зверху прикладають тюками соломи. Проте більш якісне укриття силосу досягається при використанні мішків з піском, що запобігає псуванню поверхні плівки гризунами та гарантує якісну ізоляцію та зберігання маси від промерзання взимку. Для захисту плівки від пошкодження гризунами її поверхню присипають негашеним вапном шаром до 2 см.
Важливим фактором впливу на збереження якості заготовленого силосу є правильне його використання, при чому потрібно розраховувати її тижневу потребу для поголів’я тварин в господарстві, що запобігатиме повторній ферментації корму. Доцільно виймати шар силосу завдовжки 1,5-2,0 м, що забезпечить мінімальне потрапляє повітря в силосну масу. Покриття траншеї знімають бульдозерами поступово на розраховану величину тижневої потреби. При вивантаженні силосу, щоб не порушити монолітності основної маси, використовують спеціальні ножі, якими відрізають розрахований шар по всій ширині і висоті траншеї. Край зрізу вкривають соломою і плівкою.
В умовах України є можливість одержати силос доброї якості та високої поживності для молочних корів із суміші зеленої маси кукурудзи й люцерни у співвідношенні 1:1 з обов’язковим дотриманням фази збирання: кукурудзи — у фазі початку воскової стиглості зерна (пізня тістоподібна стадія, або стадія “м’якого сиру”), люцерни — у період накопичення високого вмісту протеїну (фаза початку цвітіння люцерни).
Отже, силосування — це простий і надійний спосіб консервування зелених рослин, який порівняно з іншими способами менше залежить від погодних умов. При правильному доборі сировини, використанні сучасної високопродуктивної техніки, дотриманні вимог технології заготівлі та зберігання створюються всі передумови для одержання високоякісного корму.
В інституті кормів УААН розроблена технологія виробництва силосу з підв’яленої маси суміші вики ярої, вівса та гірчиці білої. Роль гірчиці білої за такої технології розширюється, тому що вона не тільки використовується як підтримуюча високобілкова культура, а й слугує біологічним консервантом.
Сінаж — це вид корму, в основі консервування якого лежить “фізіологічна сухість середовища”, тобто така вологість сировини, при якій вода рослинних клітин стає недоступною для різних рас мікроорганізмів, чим сінаж відрізняється від силосу, консервуючою основою якого є процес молочнокислого бродіння.