Техногенне руйнування ґрунтового покриву і рекультивація порушених земель

гірничодобувною промисловістю УкраїниНаймасштабніше добування корисних копалин у Криворізькому та Камиш-Бургунському залізорудних басейнах України, в Придніпровському кам'яновугільному та Нікопольському марганцевому басейнах. У Криворізькому басейні вже вироблені кар’єри на глибину 500 м і більше, велика кількість зовнішніх відвалів загромаджує й забруднює територію родовища.

Відкрите добування корисних копалин передбачає зняття гумусового родючого шару ґрунту, складування його з подальшим використанням для рекультивації. Під час роботи великоківшевих екскаваторів відвали мають дуже складний рельєф у вигляді системи паралельних гребенів чи конусів з перепадом відміток 10–15 м. Для розрівнювання таких відвалів потрібно виконувати значний об’єм робіт (до 20 тис. м3/га). Для скорочення обсягу планувальних робіт слід зменшувати ширину відвальної західки при відсипанні відвалів паралельними гребенями або застосовувати технологію віялоподібного відсипання відвалів.

Залежно від способу переміщення розкривних порід відвали можуть бути автотранспортними, скреперними, екскаваторними і гідровідвалами. Найбільш вирівняними є автотранспортні та скреперні відвали, а також гідровідвали при намиванні породи. Найскладніші для подальшого використання екскаваторні відвали. Тому в процесі обробітку відвалів є потреба у грубому плануванні, яке проводять із точністю 1–2 м, та тонкому (з точністю 20–30 см), яке проводять через 1–2 роки після відсипання відвалів. Найінтенсивніше осідають відвали в перші два роки, а їх повне осідання триває 15–20 років.

4.8.2. Оцінка розкривних порід за їхньою придатністю до рекультивації

Вибору способу розкриття передує визначення придатності розкривних порід до рекультивації, яке здійснюють при детальному геологорозвідуванні родовища корисних копалин. М. І. Горбунов і співавтори (1974) визначають придатність за такими головними ознаками: реакцією середовища (рН), вмістом токсичних солей, вмістом увібраного натрію, гранулометричним складом, мінеральним складом фракції 1–2 нм, твердістю ґрунтової кірки, вмістом гумусу тощо. Цих ознак цілком достатньо, щоб віднести породу до однієї з таких категорій: 1) цілком придатні; 2) придатні; 3) придатні, але потребують деякого поліпшення; 4) непридатні або такі, що потребують докорінного поліпшення.

Л.В. Моторіна та В.А. Овчинніков (1975) виразили кількісно співвідношення цих ознак і розробили класифікацію розкривних порід за їхньою придатністю до рекультивації (табл. 4.21). Дані щодо потужності різних шарів розкривних порід, їхньої придатності до біорекультивації дають змогу вибрати різновид рекультивації та запланувати технологію розкриття.

Для кожного родовища розробляють технічні умови гірничотехнічного етапу рекультивації, які й визначають технологію розкриття, тобто добування корисних копалин, щоб створити сприятливі умови для подальшого використання земель. Ці умови визначають, які горизонти розкриття повинні лягти в підмурок відвалу, які — всередину і наверх. Йдеться про селективне відсипання розкривних порід, що забезпечує можливість використання відвалів для біологічної рекультивації.

4.8.3. Рекультивація земель

Рекультивація земель — це комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності та господарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов довкілля відповідно до інтересів суспільства. Будь–яке будівництво, добування корисних копалин, геологорозвідка тощо не починаються, доки не буде розроблено проект рекультивації порушеного ґрунтового покриву.

придатністю до біологічної рекультивації (за Моторіною Л. В. та Овчинніковим В. А.)

У Науково-методичних рекомендаціях із рекультивації порушених земель в Україні вказано, що рекультивація земель — один з ефективних заходів у вирішенні питань раціонального використання земельних ресурсів і проблеми охорони природи в цілому. Рекультивації підлягають усі землі, що зазнають змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материнських та підстилаючих породах, які відбуваються або вже відбулися у процесі гірничих, будівельних, гідротехнічних, геологорозвідувальних та інших робіт. Слід рекультивувати також еродовані ґрунти, а при відповідних умовах шляхом землювання — кам’янисті місця і землі з неглибокими та низькопродуктивними ґрунтами.

Основне завдання рекультивації полягає в тому, щоб виконати комплекс спеціальних робіт і заходів, довести порушені землі до стану, придатного для їх використання у сільському, лісовому, рибному господарствах, для промислового та комунального будівництва, створення тепличних господарств і зон відпочинку.