Соціально-демографічний моніторинг сільського населення лісостепової зони
Особливо інтенсивно зростає смертність чоловіків працездатного віку. За 1990–2000 роки у цілому в сільській місцевості України вона підвищилася в 1,5 раза і в 1,4 раза перевищує смертність працездатних жінок. І хоча є обнадійливою наявна тенденція щодо зниження дитячої смертності у всіх областях Лісостепу (табл. 1.87) досить високою залишається смертність новонароджених та немовлят до одного року. Так, смертність дітей віком до одного року в 2000 році з розрахунку на 1000 народжених у сільській місцевості більшості областей лісостепової зони була вищою, ніж у її міських поселеннях. Наприклад, у Київській області на 1000 народжених у міських поселеннях вісім випадків смертності немовлят віком до одного року, а в сільській – 10,4; у Полтавській – відповідно 7,3 і 8,9; Сумській – 11,5 і 16,2; Тернопільській – 10,9 і 13,2; Харківській – 11,1 і 12,0; Хмельницькій – 11,7 і 12,2; Черкаській – 9,9 і 11,3. І лише у Вінницькій та Чернівецькій областях випадків смертності дітей віком до одного року в міських поселеннях було більше, ніж у сільських, і становило відповідно 10,7 і 9,2 та 12,5 і 9,8.
місцевості областей лісостепової зони
За останні десять років (1991–2001) в усіх областях Лісостепу відчутно збільшилася питома вага сільських населених пунктів, у яких кількість померлих переважає кількість народжених. Так, у Вінницькій області вона підвищилася на 17% і становила 95%; у Київській цей показник зріс на 18% і досяг 96,8%, що є найвищим в Україні. У Хмельницькій, Полтавській, Сумській областях питома вага таких населених пунктів збільшилася на 20–22 % і в 2001 році становила відповідно 99,6; 94,4; 93,9 %, що також значно більше від загальнодержавного рівня – 88,4%. Досить швидкими темпами за останні десять років зростала питома вага таких населених пунктів у сільській місцевості Харківської (на 28%), Тернопільської (на 26%), Чернівецької (на 24%) і в 2001 році становила відповідно 92,6; 91,4; 60,1 %. Щоправда, питома вага таких населених пунктів у Чернівецькій області є найменшою не лише серед областей лісостепової зони, але й у цілому по Україні, за винятком Закарпатської області. У той же час Черкаська область хоча й має найнижчий показник зростання питомої ваги сільських населених пунктів, у яких кількість померлих перевищує кількість народжених (14%), водночас їхня питома вага в 2001 році становила 96,4%, що є одним із найвищих показників не тільки своєї природноекономічної зони, але й України у цілому.Зростання рівня смертності із зниженням народжуваності зумовило природне скорочення сільського населення в усіх областях Лісостепу (табл. 1.88). Аналізуючи співвідношення кількості народжених і померлих, можна зробити висновок, що з розрахунку на 1000 сільських жителів природний приріст найінтенсивніше скорочується в Сумській, Полтавській, Київській, Черкаській та Харківській областях. До того ж цей негативний процес як у перелічених областях, так і у Вінницькій, Хмельницькій значно перевищує показник в цілому по Україні.
Лісостепу станом на 2000р.
Структура поширення захворюваності сільського населення
Серед факторів, які загострюють демографічну кризу, слід виділити й негативні якісні характеристики здоров’я селян. Лише за останні п’ять років кількість хворих із розрахунку на 100 тис. населення збільшилася майже за всіма класами хвороб. Так, захворюваність на інфекційні паразитарні хвороби зросла на 17,2%, хвороби ендокринної системи, порушення обміну речовин та імунітету – 22,3, сечостатевої системи – на 30,4%, крові й кровотворних органів – майже у 1,5 раза, природжених аномалій стало більше на 24,2%. Основними причинами зростання захворюваності як зазначеними, так і іншими класами хвороб є: незадовільний екологічний стан навколишнього природного середовища, спричинений не лише Чорнобильською катастрофою, але й іншими чинниками забруднення земельних і водних ресурсів, повітряного басейну; різке погіршення умов життя сільського населення й незбалансованість харчування; низький рівень послуг системи охорони здоров’я; нерозвиненість системи комунально-побутових послуг; недостатній рівень загальної культури співжиття тощо.
Поширення захворювань багатьох класів хвороб у чоловічого і жіночого населення спостерігається майже на одному рівні. Водночас окремий клас хвороб більше поширений у чоловіків або жінок. Так, серед жінок нетоксичний вузловий зоб зустрічався в 7,9 раза частіше ніж у чоловіків; цукровий діабет – 1,7 раза; жовчнокам’яна хвороба – 2,5 раза; інфекційне ураження нирок – в 1,8 раза. В той же час у чоловіків більше виявляли такі захворювання, як інфаркт міокарда (в 2,2 раза); виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки (у два рази); цироз печінки (у 2,2 раза); хронічний гепатит (в 1,6 раза) тощо.
Особливо небезпечними стали хвороби, значною мірою спричинені низьким рівнем матеріального благополуччя сільського населення. Йдеться про туберкульоз, венеричні хвороби, ВІЛ-інфекцію. Так, за останні п’ять років захворюваність громадян на туберкульоз, у яких цей діагноз встановлено вперше, зросла на 39,1%, туберкульоз органів дихання – 42%. На 100 тис. сільського населення України припадає 235 хворих на всі форми активного туберкульозу. В Хмельницькій і Київській областях таких хворих припадає понад 268 осіб, Тернопільській – 265. Зростає контингент з усіма формами активного туберкульозу серед дітей віком до 14 років. Проте необхідно зазначити, що ефективним лікуванням хворих на деструктивний туберкульоз вдається у більшості з них досягти припинення бактеріовиділення. Зокрема, в Чернігівській області такий стан був забезпечений у 92,3% хворих, Сумській – 91,3, Тернопільській – 90,8, Хмельницькій – 88,9%.