Нафтогазова промисловість України

Зміст

1 Історія

2 Сучасність

3 Нафтопереробні підприємства

4 Газопереробні заводи

5 Література

6 Інтернет ресурси

Історія

Нафтогазова промисловість України виникла на базі нафтового промислу України (видобуток і переробка нафтової ропи, асфальту, озокериту та інших бітумних мінералів), який існував від найдавніших часів аж до початків і зародження великої нафтово-озокеритної, а згодом і газової, видобувної та переробної промисловість як у краю, так і у Європі починаючи з 1853 р.

Значним промисловим видобутком та переробкою нафтової ропи в Україні у Східній Галичині розпочали займатися з 1853 р., коли у м. Львові в аптеці "Під Золотою Зіркою" на вул. Широкій (суч. вул. Коперніка, 1) магістр фармації Йоган (Ян) Зег (J. Zeh 02.09.1817, м. Ланьцут – 25.01.1897, м. Борислав) з бориславської нафти видобув, застосував та запатентував (02.12.1853 р.) нафтовий дистилят для освітлення в лампах, спеціально сконструйованих львівським бляхарем Адамом Братковським, який з 1845 р. виготовляв міські лампи для освітлення.

Перша така лампа публічно спалахнула і засвітилася 30 березня 1853 р. в аптеці Петра Міколяша, а потім 31 липня 1853 р. у львівському шпиталі де вночі, цього ж дня, за допомогою освітлення нафтових ламп, була вперше у світі проведена складна хірургічна операція лікарем Заорським пацієнтові Владиславові Холєцкому. Відтоді почалося використання в різних технічних цілях як самого нафтового дистиляту, так і інших продуктів переробки нафтової ропи.

Також згодом Яну Зегу разом з магістром фармації Ігнацієм Лукасєвичем (I. Łukasiewicz 08.03.1822, с. Задушніки – 07.01.1882, с. Зренцін) вдалося із озокериту виділити парафін для виробництва свічок (патент від 23.11.1853 р.).

А найбільший видобуток і переробка нафти та озокериту здійснювався у м. Бориславі та його околицях, і завдяки цим мінералам Борислав із середини ХІХ ст. став всесвітньо відомим, найстарішим, найбільшим і єдиним у Європі промисловим центром нафто-озокеритної промисловості.

Нафтодобувні глибинно-штангові насоси

Під час ІІ Світової війни наприкінці вересня 1939 р. Червона Армія вийшла на демаркаційну лінію. 26 вересня Микита Хрущов відвідав нафтопромисли в м. Бориславі. А 27 вересня для переговорів про остаточну лінію кордону між СРСР і Німеччиною до Москви знову прибув Ріббентроп. У ході розмов порушувалася справа про деякі ділянки території Західної України. Так, Ріббентроп, покликаючись на дефіцит у Німеччини нафтопродуктів, запронував передати їй Дрогобицько-Бориславський нафтоносний район. Сталін визнав цю пропозицію неприйнятною, мотивуючи свою позицію тим, що українське населення "наполегливо претендує на цю територію". Але він висловлював готовність взамін постачати Німеччині нафтопродукти в обсязі 300, а потім і 500 тис. тонн на рік. У кінцевому підсумку було досягнуто домовленності про те, що додаткові радянські поставки нафтопродуктів Німеччині сягатимуть річного виробництва Дрогобицько-Бориславського басейну, при цьому одна половина цього обсягу мала вивозитись до Німеччини безпосередньо з цього басейну, а друга - з інших нафтоносних районів СРСР. Ще до кінця 1939 р., коли було встановлено радянську владу в Західній Україні, нафтогазову промисловість було націоналізовано, замість сотень фірм було створено п'ять великих промислів, що разом з озокеритовими шахтами увійшли до об'єднання "Укрнафтовидобуток". Газолінові підприємства перейшли до повноважень "Укргазу". На підставі торговельних договорів між Німеччиною та СРСР від 19 серпня 1939 р. та 10 лютого 1940 р. до Німеччини вивозили цистернами нафту й нафтопродукти. Протягом сімнадцяти місяців після підписання радянсько-німецького Пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. Німеччина отримала з Радянського Союзу 865 тис. т. нафти, 140 тис. т. марганцевої руди, 14 тис. т. міді, 3 тис. т. нікелю, 101 тис. т. бавовни-сирцю, понад 1 млн. т. лісоматеріалів, 11 тис. т. льону, фосфати, платину й майже півтора мільйони тонн зерна. Через радянську територію провозили стратегічну сировину й харчі з Тихоокеанського басейну. СРСР насправді перетворився на союзника Німеччини, що не воював.