Нові форми регіонального розвитку продуктивних сил
Їх діяльність спрямовується на наукове забезпечення:
•економічного і соціального розвитку регіону на базі раціонального використання і відтворення місцевих ресурсів, охорони навколишнього середовища;
•комплексного розв'язання міжгалузевих науково-технічних і організаційно-управлінських проблем, що обумовлені необхідністю подолання кризи, економічного пожвавлення і розвитку в інтересах населення регіону і країни в цілому;
•підвищення технологічного та інформаційного рівня всіх сфер створювальної діяльності, щоб досягти конкурентоспроможності продукції і послуг підприємницьких структур регіону;
•розробки і послідовного здійснення стратегії розвитку регіону, сприяння формуванню високоефективної структури його економіки.Саме в цьому й полягає найважливіша суть регіональної науково-технічної політики. При цьому, безумовно, немає ніякого сенсу прагнути до розвитку в кожному регіоні, як і в цілому в Україні, всіх напрямів сучасної, до речі досить капітало- і фінансовомісткої науки. Фундаментальні дослідження концентру¬ються в наукових установах Національної академії наук і її регіональних центрах. Їх результати треба широко використовувати в усіх регіонах і місцевостях, де виникає в цьому необхідність і є можливості практичної реалізації.
Кожний регіон, навіть кожна окрема місцевість має свою специфіку і структуру трудового потенціалу, з одного боку, і резерви активізації трудової діяльності в забезпеченні повноти коефіцієнта зайнятості, - з другого. Звідси випливає і ефективність функціонування ринку праці. Можливості відкриття нових робочих місць мають зараз очевидну тенденцію до звуження, а закриття діючих робочих місць - до бурхливого розширення, оскільки промислове виробництво, внаслідок кризового стану, зупиняється. Робоча сила повністю або частково вивільняється, особливо в великих промислових центрах, поповнюючи соціальне коло безробітних. Обстеження свідчать, що більшість робітників у машинобудуванні і легкій промисловості окремих регіонів працюють по 2 - 3 дні на тиждень, при неповній зайнятості протягом робочого дня (працюють від 3 до 5 годин). Адміністрація змушена примусово відправляти працівників у неоплачувані відпустки. Заробітна плата цих людей знаходиться за межею рівня прожиткового мінімуму.
В той же час нові робочі місця появляються далеко не в тих пропорціях і темпах, як ліквідуються старі. Йде вкрай негативний процес дискваліфікації робочої сили і висококласних фахівців, що ставить під загрозу майбутній промисловий розвиток з застосуванням новітніх технологій. Розраховувати на вихід з цього становища лише за рахунок дії ринку праці не реально. Потрібні комплексні рішення і заходи по розвитку промислового товаровиробництва з використанням ринкових механізмів і стимуляторів.
Важливим фактором прискорення появи нових робочих місць, зняття напруги у зв'язку з низьким коефіцієнтом зайнятості і зростанням безробіття і, що саме головне, піднесення рівня доходів переважної більшості збіднілого населення є активізація розвитку підприємництва. Йдеться, перш за все, про створення і розвиток малих і середніх підприємницьких структур на базі приватної власності, приватизації державних підприємств. Державна політика підтримки малого і середнього бізнесу може забезпечити швидке економічне пожвавлення і зростання.
Про це яскраво свідчить досвід економічно розвинутих країн. Малий бізнес ініціює економічне зростання на базі широкого використання новітніх науково-технічних досягнень, технологічного і організаційного оновлення товаровиробництва і розширення послуг у задоволенні потреб споживачів.
Держава і суспільство тут позитивно сприймають підприєм¬ництво як важливу форму ефективного господарювання. Для його прогресу використовуються різні методи і важелі економічної підтримки. Вражає і вагомий внесок малих та середніх підприєм¬ницьких структур в економічну могутність багатьох країн. Зокрема, вони забезпечують понад 40% ВНП США та 57% кількості зайнятих, в Японії понад 50% ВНП та більше 80% кількості зайнятих, у ФРН - відповідно 70% і 66%.
4. Причини стримування і напрямки розвитку регіонального підприємництва
В Україні активізація підприємництва почалася з 1991 р. і набула досить високих темпів. Проте результати впливу на кінцеві показники господарювання підприємницьких структур поки що незначні. Зокрема, частка зайнятих у малому бізнесі до загальної кількості зайнятих вУ країні не перевищує 10%, приблизно така ж частка малого бізнесу і в структурі ВНП. Дослідження, проведені вченими Інституту економіки НАН України, показали, що, починаючи з 1994 р., темпи збільшення малих підприємницьких структур знижуються. При цьому кожне третє зареєстроване мале підприємство припиняє свою діяльність, так і не приступивши до роботи. Вже в 1994 р. зафіксована ситуація, коли кількість зникаючих МП перевищує кількість тих, що реєструються. Аналіз причин, що гальмують розвиток підприємництва в Україні, знижують його ефективність, показав, що основними з них є: